Ми не так уже й багато знаємо про тих діячів, які в минулому істотно вплинули на перебіг історичних подій в Україні. Частіше це самі тільки легенди та окремі документи. Але справжнє життя завжди ширше, багатше та складніше за історичні хроніки і спогади соратників. Недарма сказано давнім мудрецем, що судити нас будуть за справи наші... Богдан-Зиновій Хмельницький, який провів глибоку межу поміж добами української історії і заклав підвалини Української Козацької Держави, не є винятком із цього правила.
Власне, до 1647 року ми не знаємо майже нічого достовірного про його життя. Невідомо навіть, де й коли саме народилася ця людина. Традиційно роком народження Богдана Хмельницького вважається 1596 – це вирахувано за відомостями венеціанського посла Нікколо Сагредо; той у 1649 році у рапорті до венеціанської сеньйорії зазначив, що Хмельницькому 54 роки. Свій день народження Богдан святкував 27 грудня за старим стилем. Не знаємо ми й того, з якої родини та навіть з якої частини України походив Хмельницький. Найбільш розповсюдженою є версія, що Богдан Хмельницький походив з українців шляхетського роду, бо протягом життя він користався гербом «Абданк». Але чи був він шляхтичем взагалі? Тому нема документальних підтверджень. Батько знаменитого гетьмана, Михайло Хмельницький, служив у коронного гетьмана Жолкєвського, а потім у його зятя Яна Даниловича. У 1620 році, під час походу на Молдавію, він загинув у битві з татарами під Цецорою. Мати Богдана, скоріше за все, була козачкою. Можливо, її звали Агафія. Після смерті Михайла Хмельницького вона взяла шлюб із шляхтичем Ставецьким і народила ще одного сина, Григорія.
Звідки ж походить рід Хмельницьких? Із Хмельника, Хмелева, Хмеліва, Хмельного чи Хмелівки? Черкаси, Жовква, Суботів, Чигирин та Переяслав досі не вирішили суперечку, на околицях якого ж із цих міст побачив світ знаменитий «батько Хмель». Історики також не мають переконливої відповіді на це запитання.
Хоча рід Хмельницьких і був незаможним, Богдан отримав початкову домашню освіту, а потім продовжив навчання в парафіяльній школі при якомусь із київських монастирів. Приблизно в 1609 році за допомогою київського воєводи Станіслава Жолкєвського батько майбутнього гетьмана влаштував сина до Львівської єзуїтської колегії, де викладав відомий теолог, письменник і проповідник Андрій Ґонцель-Мокрський. Через п’ять-сім років Богдан набув неабиякі знання із всесвітньої історії, досконало оволодів латинською та польською мовами, а пізніше вивчив ще турецьку, кримсько-татарську, французьку. Коли Хмельницький подався до лав реєстрового козацтва, теж невідомо. Але він брав участь у тому поході, в якому загинув його батько, і потрапив у турецький полон. У Стамбулі Хмельницький виконував обов’язки перекладача при одному з командувачів турецького флоту. У 1622 році майбутній гетьман утік із полону (за іншою версією, його викупила мати). У деяких сучасних дослідженнях висловлюється думка про те, що козаки, які знали й шанували Михайла Хмельницького, виділили кошти на викуп сина свого давнього товариша.
А далі – пробіл у цілих 15 років. Жоден із переказів про подвиги Хмельницького в 1622-1637 роках не має документального підтвердження. Скоріше за все, у 20-х роках 17 століття Богдан служив у Чигиринському полку і брав участь у численних військових походах козаків проти татар і поляків.
У 1625–1627 роках Богдан одружився з Ганною Сомківною, козачкою з Переяслава, і оселився на батьковому хуторі Суботів біля Чигирина. А 1637 року ім’я майбутнього гетьмана вже згадується серед імен вищої козацької старшини. Як військовий писар, він брав участь у повстанні проти Польщі і 24 грудня 1637 року поставив свій підпис під документом про капітуляцію. Наступного року Богдан увійшов до складу козацького посольства до короля Володислава IV. Коли ж у 1638 році Польща скасувала автономію Війська Запорозького, Хмельницький втратив високу писарську посаду і став звичайним сотником Чигиринського полку.
Десь у другій половині 40-х років 17 століття Хмельницький зав'язав контакти з українською шляхтою та вищим православним духовенством, бо польські магнати, супротивники короля Володислава, м’яко кажучи, Хмельницького не любили. А з 1633 року на Чигиринщині володарювали коронний гетьман Станіслав Конєцпольський і його син, коронний хорунжий Олександр. Вони знайшли спільну мову з чигиринським підстаростою Чаплинським, який мав особисті рахунки з Богданом Хмельницьким, і намагалися забрати в «батька Хмеля» маєток у Суботові. І це попри те, що Хмельницький мав на нього королівський привілей. Чаплинський зруйнував хазяйство та пограбував майно Богдана, а слуги підстарости того ж дня важко побили малого сина майбутнього проводиря козацтва. Наступного року Богдан втратив дружину, мати його шістьох дітей, яка не витримала життєвих тягот і передчасно померла. Наприкінці 1647 року гетьман Конєцпольський наказав ув'яз нити й стратити Хмельницького. І тільки своєчасне втручання чигиринської старшини врятувало «батька Хмеля» від передчасної загибелі.
У 1645 році Богдан разом із козацьким загоном опинився на службі французького уряду; можливо, тоді Хмельницький брав участь в облозі Дюнкерка і познайомився з принцом Конде. До речі, «товариство» майбутньому гетьману в цьому поході складав легендарний козацький ватажок Іван Сірко. А у квітні 1646 року до Хмельницького по допомогу звернувся король Володислав IV, який саме готував військову коаліцію проти Туреччини.
Наприкінці грудня 1647 року Богдан Хмельницький зібрав невеличкий загін козаків (десь до 500 шабель) і подався на Запорожжя. Там його було обрано за гетьмана, і «батько Хмель» вирушив на Низ Дніпра. Власне, це був початок нового козацького повстання, яке переросло у національно-визвольну війну. Богдан Хмельницький закликав населення України боронити власну землю і віру предків від зазіхань «клятих ляхів»...
Політичну та військову допомогу у війні проти Польщі Хмельницький отримав від Туреччини й Криму. Після перемоги у битвах під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями (1648) спалахнуло всенародне повстання українського народу проти польської шляхти. Тоді ж Львів і Замостя потрапили в козацьку облогу, було визволено з-під влади Польщі значну частину території України.
На Різдво 1648 року Київ зустрічав «батька Хмеля» як «пресвітлого володаря й князя Русі». Гетьман мріяв про створення нової козацько-гетьманської держави, але її ще треба було розбудовувати, щоб забезпечити визнання й належне місце серед європейських держав. Власне, досягненню цієї мети Богдан Хмельницький присвятив решту свого життя. Блискучий стратег і тактик, славетний військовий організатор, Хмельницький за короткий час створив професійне українське військо, кількість якого перевищила 300 тисяч осіб. Це військо стало основою безпеки нової української держави й першорядною збройною силою в усій Європі.
Щоб позбавитися зазіхань Речі Посполитої, забезпечити міжнародне визнання України та військову допомогу сусідів, «батько Хмель» створив три могутні коаліції. Першою з них вважається українсько-кримсько-турецька (1647–1648), яка нейтралізувала небезпеку з боку польсько-московського союзу. Але Туреччина поводилася пасивно, а кримський хан усього за рік примудрився тричі зрадити українців, тому Хмельницький почав шукати нових зв’язків. Друга коаліція, українсько-московська, була укладена в Переяславі в 1654 році; згідно з нею, Україна ввійшла до складу Московської держави на конфедеративній основі. Частина вищого українського суспільства, козацька старшина, духівництво, київський митрополит не підтримали цієї угоди й відмовилися присягати цареві. На жаль, коаліція з російським урядом не принесла Україні тих воєнних і політичних вигід, задля яких її було створено. У 1656 році цар підписав у Вільно договір між Московією та Польщею. Представники від України в переговорах участі не брали, хоча мова йшла, фактично, про подальшу долю їхньої країни. Таким чином, Росія зі свого боку зрадила Переяславські домовленості.
Третя антипольська коаліція (1656–1657) передбачала створення союзу між Україною, Швецією, Семигородом, Бранденбургом, Молдавією та Валахією. Її результатом мало стати убезпечення існування великої незалежної держави (в межах території України та Білорусі) під владою гетьмана й Війська Запорозького. До того ж, «батько Хмель» волів остаточно ліквідувати Річ Посполиту. Московський уряд не бажав такого плину подій, тому доклав усіх зусиль, щоб перешкодити успіхові цієї коаліції.
Будуючи козацько-гетьманську державу, Хмельницький виявив себе як державний діяч світового рівня у всіх галузях державотворчості – військовій, адміністративній, судовій, фінансовій, економічній та культурній. Він створив державний апарат, виховав когорту військових і цивільних керівників. Створена ним за короткий строк в екстремальних умовах нова держава характеризувалася високим рівнем демократизму й функціонувала на засадах самоврядування. Найскладніші питання державного життя, а також поточні справи вирішував особливий дорадчий орган – Рада Генеральної старшини. А всі рішення, що стосувалися Запорозької Січі, приймала Рада січової старшини на чолі з січовим отаманом. Полкові ради, крім вирішення поточних питань, обирали за участю рядових козаків полкову старшину та полковника.
«Батько Хмель» активно займався розповсюдженням освіти в Україні. Він запровадив ефективну податкову систему, збирався налагодити карбування власних грошей, організував ефективну і розгалужену службу безпеки, встановив і підтримував дипломатичні стосунки з багатьма країнами Європи. Польща, Туреччина, Молдова, Волощина, Австрія, Швеція, Італія, Трансільванія визнали тогочасну Україну як суб'єкт міжнародного права.
Здоров’я гетьмана залишалося непохитним протягом десятків років. Він почав хворіти тільки незадовго перед смертю. 27 липня (6 серпня за новим стилем) 1657 року великий гетьман пішов із життя, не зробивши всього, про що мріяв. Сталося це в Чигирині. Його поховали в Суботові в Іллінській церкві, яку Хмельницький збудував власним коштом.
