Іван Богун – один із найвідоміших козацьких полководців середини 17 століття. Незважаючи на широку популярність цього славетного козацького ватажка, історичні джерела досить суперечливо розповідають про події його життя. Точна дата, місце народження Івана Богуна, як і ранній період його життя залишаються невідомими для дослідників. Перші відомості про ратні справи Богуна датуються 1637–1642 роками, коли запорозькі та донські козаки тримали героїчну оборону Азова від війська султана Ібрагіма. Іван Богун керував козацьким загоном, який захищав Борівський перевоз через Сіверський Донець. Далі він, як усі реєстрові козаки, постійно брав участь у походах проти кримських татар чи боронив українські землі від ханських орд.
Із тіні Іван Богун вийшов тільки в 1648 році, коли розпочалася визвольна війна, і швидко став одним із сподвижників гетьмана Хмельницького. Згідно з «Реєстром Війська Запорозького 1649 року» він значиться козаком Чигиринського полку, але вже в наступному році «батько Хмель», гідно оцінивши неабиякі організаторські здібності та військовий талант Богуна, призначає його кальницьким полковником. Тож подальша доля знаменитого ватажка тісно пов'язана із захистом Вінничини й Брацлавщини від зазіхань польських магнатів. Холодна розважливість кальницького полковника і його вміння прораховувати кроки супротивника стали у пригоді в найтрагічніший момент Берестецької битви. Завдяки цьому ЗО червня 1651 року, в оточеному поляками таборі, козаки обрали Богуна наказним гетьманом. Полковник виправдав сподівання бійців і зумів вивести з оточення основні сили запорожців.
У березні 1653 року Іван Богун зі своїми загонами виступив проти армії польського воєводи Стефана Чарнецького, що рухалася вглиб України. Наказний гетьман зайняв оборону в Монастирищі й протягом довгого часу стримував натиск ворога. Вночі козаки здійснювали вилазки в стан ворога; їхня спритність і невловимість призвели до того, що поляки почали вважати Богуна чаклуном. Війська Чарнецького, що був серйозно поранений, не змогли досягти успіху і відступили, а Іван Богун разом із старшим сином «батька Хмеля», Тимошем, повів полки на Молдавію. Коли ж 5 листопада 1653 року Тиміш загинув у Сучаві, наказний гетьман зібрав війська і повернувся в Україну. Там у нього справ вистачало: аж до кінця 1655 року кальницький полковник безперервно воював проти коронної армії та татарських загонів на Брацлавщині та Уманщині, здобув численні перемога та продемонстрував визначний військовий талант. У грудні 1656 року цей ватажок увійшов до складу керівників козацького корпусу під командуванням наказного гетьмана Антона Ждановича. Тоді українці разом із союзними арміями Семигорода та Швеції вирушили в похід проти Речі Посполитої і лише за першу половину 1657 року встигли здобути Краків, Брест та Варшаву.
У 1662 році доля відвернулася від Івана Богуна. Кальницький полковник потрапив у полон до поляків і був відправлений до Мальборка. Через рік король Ян Казимир звільнив непокірного козацького ватажка в обмін на його участь у поході на Лівобережну Україну. Богун погодився, опинився на волі, але тут же був звинувачений у тому, що веде таємні перемовини з російською стороною. 17 лютого 1664 року легендарного ватажка через зраду одного з козаків схопили поляки. Через кілька днів його було розстріляно поблизу Новгорода-Сіверського.
Але справжньої смерті козацький ватажок Іван Богун, воїн безмежної відваги, талановитий полководець, блискучий майстер захисту міст, які він умів перетворити на неприступні фортеці, не зазнав. Бо смерть – це забуття, а кальницький полковник став героєм численних народних переказів і дум, зразком лицарської гідності та відданого служіння батьківщині.
Уперше свій талант воєначальника Богун наочно продемонстрував у 1651 році. Тоді козаки вели важкі бої проти загонів коронних гетьманів Калиновського та Лянцкоронського. У березні того ж року під Вінницею Богун у ході бою зумів заманити польську кінноту на Південний Буг, де на неї вже чекала старанно підготована пастка. Козацький ватажок не тільки розробив план операції, але й особисто очолив нічні вилазки з козацького табору. Він зумів утримати свої позиції під Вінницею, а після підходу основних сич козацької армії змусив коронне військо відступити і почав переслідування. 29 квітня – 1 травня 1651 року полк Івана Богуна взяв участь у штурмі Кам'янця-Подільського, а в середині травня заволодів Корцем.
Так склалося, що Івана Богуна у козацькій державі постійно вважали «дисидентом». Справа в тому, що він завжди вкрай негативно реагував на всі ті заходи гетьманів, які хоч у чомусь обмежували права населення України чи козацькі вольності. Так, кальницький полковник «у багнети» сприйняв Білоцерківський договір, укладений 28 жовтня 1651 року Богданом Хмельницьким, бо в цьому документі передбачалися значні поступки Польщі та зменшення козацького реєстру. Через три роки Богун виступив проти угоди з Москвою, до якої прагнув «батько Хмель». Він відмовився скласти присягу російському самодержцю і очолив антимосковську старшинську опозицію.
Після смерті Богдана Хмельницького Богун підтримав гетьманів Виговського та Юрія Хмельницького у їхньому прагненні зробити українську політику незалежною від Москви. Одночасно він не бажав сприймати як належне спроби цих гетьманів зблизитися з Туреччиною та Польщею. Зокрема, Богун відмовився підписувати укладений Виговським 6 вересня 1658 року Гадяцький договір. А ще через два роки вічний опозиціонер виступив проти підписаного Юрієм Хмельницьким Слободищенського трактату, який поновив державний зв’язок Польщі з Україною.
