Валерій Шевчук (нар. 1939 р.)

Валерій Олександрович Шевчук народився 20 серпня 1939 року в Житомирі в сім’ї шевця. Закінчивши середню школу, вступив на історико-філософський факультет Київського університету. Одержавши вищу освіту, працював журналістом у житомирській газеті «Молода гвардія». Відбув строкову службу в армії. Після демобілізації у 1965 році працював у методичному відділі музеєзнавства при історичному музеї Києво-Печерської лаври.

Перші твори Шевчук опублікував на сторінках літературної періодики ще в студентські роки. У другій половині 60-х років його прозові твори почали виходити окремими виданнями: «Серед тижня» (1967), «Середхрестя» (1968), «Набережна 12» (1968). Автор цих творів зазнав гострої критики і майже на десять років мусив писати «в шухляду». Почасти це зумовило зосередження на науковій діяльності: письменник підготував і видав низку творів давньої літератури в перекладах на сучасну українську мову, серед Них спадщина І. Вишенського, Г. Сковороди.

На початку 80-х років побачила світ нова проза Шевчука: «На полі смиренному» (1982), «Дім на горі» (1982), «Три листки за вікном» (1986) та ін. Цими творами письменник завоював широке читацьке визнання. За роман «Три листки за вікном» він був удостоєний Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка.

Наприкінці 90-х – у 2000-х роках вийшли книжки письменника «Жінка-змія» (1998), «Юнаки з вогненної печі» (1999), «Біс плоті» (1999), «Срібне молоко» (2002), «Тіні зникомі» (2002), «Темна музика сосон» (2003), «Компанія з пивниці біля Чуднівського мосту» (2006) та ін.

Одним із найбільш відомих творів Шевчука є роман-балада «Дім на горі», що складається з двох частин. У першій («Дім на горі. Повість-преамбула») розповідається про життя чотирьох поколінь, у долі яких простежується низка загадкових послідовностей. Друга частина роману – «Голос трави», складається з тринадцяти новел притчового характеру, що об’єднані підзаголовком «Оповідання, написані козопасом Іваном Шевчуком і приладжені до літературного вжитку його правнуком у перших». У цьому романі автор творчо використав народну демонологію, літературні традиції бароко й романтизму.