Йосип Гладкий – людина, на якій майже завершується історія січового козацтва.
Останній кошовий отаман Задунайської Січі (з 1827 року), наказний отаман Азовського козацького війська, генерал-майор, Гладкий був вихідцем із козацтва Золотоношського повіту Полтавської губернії. Він народився у селі Мельники, де його батько займав посаду сільського голови. Сім’я Гладких була досить заможною – жодний із трьох синів, коли прийшла черга йти у військо, не пішов у солдати, замість них відправили найманців. Після смерті батька Йосип отримав у спадок добрий шмат землі, а в 1813 році одружився з козачкою села того ж Золотоношського повіту Феодосією Мазур. У подружжя Гладких невдовзі народилося четверо дітей, утримувати сім’ю та сплачувати обтяжливі податки ставало дедалі важче.
Тому в 1820 році Йосип Гладкий залишив сім’ю на утриманні брата Максима і подався шукати чумацьких заробітків. Але авантюрна вдача козацького нащадка згодом далася взнаки. В Одесі Гладкий почав працювати бондарем і через деякий час намагався одружитися на служниці свого хазяїна. Коли ж випадково стало відомо, що він уже одружений і має чотирьох дітей, йому довелося тікати до Керчі, а далі вештатися аж до тих пір, поки він не опинився за Дунаєм.
Приписавшись на Задунайській Січі в Платнірівський курінь під прізвищем Бондар, Гладкий у складі п’ятитисячного козацького десантного загону флотилії під командуванням знаного полководця Ібрагім-паші брав участь у війні турків із греками. Під рукою кошового Якова Мороза Йосипові довелося ходити походом під Міссолунгу та штурмувати цю фортецю. Мабуть, у цьому поході виявилися його неабиякі військові таланти, і у 1827 році він був вибраний курінним отаманом Платнірівського куреня.
На початку російсько-турецької війни 1828– 1829 років Йосип Гладкий обіймав посаду кошового отамана, і саме він 9 травня 1828 року став організатором повернення частини задунайських козаків у російське підданство. Півтори тисячі козаків на чолі з кошовим, захопивши військову канцелярію та скарбницю, перейшли під Ізмаїлом на бік російської армії.
Через такий учинок Йосипа Гладкого турецький уряд жорстоко розправився із задунайцями. Близько двох тисяч козаків разом із наказним гетьманом І. Баланом було заарештовано, ув’язнено та вбито, а січові укріплення та церкву зруйновано й спалено вщент.

Нагороди сипатися на Йосипа Гладкого не тільки за переведення Задунайського Коша до Росії, наслідком чого стала ліквідація козацької вольниці за Дунаєм, а й за успішне виконання обов’язків наказного отамана, які полягали перш за все у створенні з колишніх задунайців зразкового військового формування Російської імперії, здатного самостійно себе утримувати.
У 1851 році Йосип Гладкий вийшов у відставку і повністю присвятив себе сім’ї і господарству. Оселився він у межах військових земель – у Новоспасівській станиці у власному будинку. Згодом, не витримавши нарікань азовського козацтва, більшість якого вважала його зрадником, Гладкий виїхав за межі території війська – до придбаного ним хутора Ново-Петриківки. Там він прожив до 1862 року і переїхав до Олександрівська (нині – Запорожжя).
Влітку 1866 року Гладкий поїхав на Катеринославський ярмарок і там заразився холерою. Через кілька днів він помер, а пізніше померла і його дружина, що опікувалася хворим. Обоє були поховані на старовинному козацькому Пилипівському цвинтарі в Олександрівську.
Могила Гладкого збереглася донині, їй надано статус пам'ятки історії національного значення.
Цікаво...
Першими бойовими діями задунайського козацтва в лавах російської армії був штурм добре укріпленої турецької фортеці Ісакчі. За проявлену відвагу і хоробрість під час штурму Йосип Гладкий одержав із рук імператора Миколи І золотий Георгіївський хрест і полковницькі погони. Тоді ж він був призначений наказним отаманом Окремого Запорозького Війська. У 1829 році Гладкий отримав російське дворянство. Разом із титулом йому було надано дворянський герб, на якому були зображені човен між двома берегами з піднятим російським прапором, за хоробрість та найвища нагорода отамана – Георгіївський хрест. У 1830 році Гладкий був нагороджений діамантовим перснем, через рік – орденом Святої Анни 2-го ступеня, а у 1840 році йому було вручено орден Святого Володимира 3-го ступеня. У квітні 1843 року Гладкий отримав звання генерал-майора.