Куруківська угода – мирна угода, підписана 26 жовтня 1625 р. в урочищі Ведмежа Лоза біля Курукового озера коронним польським гетьманом С. Конецпольським і козацькою старшиною, очолюваною гетьманом М. Дорошенко, якою завершився польсько-козацький конфлікт 1625 р. Угода передбачала такі умови:
- Амністія всім учасникам повстання;
- Збільшення козацького реєстру до 6 тис., із яких 1 тис. повинна була постійно перебувати на Запоріжжі (у залозі), щоб не допускати туди втікачів із панських маєтків, а решта – на волості. Реєстр мав бути складений протягом шести тижнів, але лише після того, як повстанці розійдуться по домівках;
- Установлювалася річна платня за службу в сумі 60 тис. злотих і додаткові виплати старшині;
- За реєстровими козаками зберігалося право обирати гетьмана, але затверджувати його мав король;
- Реєстровцям дозволялося жити і володіти землею лише на державних землях (королівщинах). Ті, хто жив у шляхетських маєтках, повинні були їх залишити протягом дванадцяти тижнів;
- Козаки, які залишалися поза реєстром, поверталися під владу панів;
- Старшина зобов’язувалася не приймати до реєстру виключених із нього і придушувати всяке «свавільство»;
- Козаки зобов’язувалися не втручатися в релігійні справи в Україні, відмовитись від морських походів і відносин з іноземними державами;
Основні наслідки і значення
- Куруківська угода повинна була ізолювати реєстрове козацтво, яке перебувало на державній службі, від інших соціальних верств;
- Створення шести територіальних полків – Корсунського, Черкаського, Переяславського, Чигиринського, Білоцерківського, Канівського – мало за мету примусити реєстровців виконувати функції поліції і боротися з визвольним рухом;
- Польська влада не змогла домогтися повного втілення в життя умов угоди. Полки реєстрового козацтва, утворені за наслідками угоди, відіграли в майбутньому роль основи адміністративно-територіального поділу Української козацької держави другої половини XVII–XVIII ст;