Четвертий з наших видів ворон, виявляється, ще корисніший, ніж чорна і сіра ворони. Він відрізняється від своїх родичів такими ознаками: будова стрункіша; дзьоб дуже витягнутий; хвіст дуже закруглений; оперення щільне, блискуче; передня частина голови в зрілому віці гола, причому це є винятково наслідком землекопних робіт. Довжина грака 47 см, розмах крил близько 100 см, довжина крила 35 см, хвоста – 19 см. Оперення старого птаха одноманітно синьо-фіолетово-чорного кольору; у молодих воно тьмяно-чорне. Молоді граки відрізняються від старих також своєю опереною передньою частиною голови. Ареал поширення граків більш обмежений, ніж у чорної і сірої ворони, і охоплює більшу частину європейських рівнин і Сибір.
Він більш товариський, ніж його родичі, і нерідко приєднується до галок і шпаків, уникаючи, втім, сильніших за себе птахів. Грак легко наслідує різні звуки, вивчається навіть співати, але не говорить.
Коли надходить час висиджування, тисячі граків збираються на маленькій ділянці, і одна пара оселяється поруч з іншою; проте кожна пара свариться з сусідньою за будівельний матеріал, які вони без найменшого сорому крадуть один в одного. Каркання цієї хмари граків замовкає лише тоді, коли самки знесуть свої 4–5 попелясто-сірих яєць; але воно знову лунає з потрійною силою, коли з яєць вилупляться пташенята.
Хоч як багато граків, що населяють місця гніздування, але їхньої кількість не можна й порівняти з тією силою-силенною, яка збирається під час зимових перельотів. Тисячі приєднуються до тисяч, і це полчище дедалі тільки зростає, поки триває переліт.
