Павло Тетеря увійшов в історію як гетьман Правобережної України і визначний дипломат. Він народився у родині українських шляхтичів і близько 1637 року закінчив уніатську школу в Мінську, вільно володів кількома мовами. У 1639 році Павло Тетеря влаштувався на службу до родини магнатів Пражмовських у Мазовії, а з кінця 40-х років 17 століття посідав місце канцеляриста в Луцькому суді. Коли ж розпочалася національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, Тетеря подався до повстанського війська. Спочатку його прийняли до Переяславського полку писарем, але молодий козак швидко зарекомендував себе як талановитий дипломат, тож у 1649 році йому довірили очолити козацьке посольство до трансільванського князя Юрія II Ракоці. Власне, Тетеря став одним із творців українсько- трансільванського військово-політичного союзу, що склався у 1654 – 1657 роках. Дуже скоро жодні переговори в Чигирині вже не обходилися без участі цього хитрого та виверткого політика.
У 1658 році Іван Виговський, Юрій Немирич і Павло Тетеря розробили проект Гадяцької угоди з Польщею. Якби цей документ удалося втілити в життя, це б докорінно змінило становище у всій Східній Європі. При королівському дворі до Тетері ставилися з повагою, він мав великий вплив на високопосадовців Речі Посполитої. Саме він у березні 1658 року зупинив похід коронного війська в Україну. Певна ж річ, створення Слободищенського трактату 1660 року теж не обійшлося без участі цього досвідченого дипломата.
Новий виток кар’єри Тетері прийшовся на жовтень 1662 року, коли Юрій Хмельницький зрікся булави. Козацька старшина, що зібралася на раду в Чигирині, проголосила гетьманом Павла Тетерю, який збирався продовжити політичний курс Івана Виговського і домогтися об’єднання України під своєю владою. Новий гетьман виступив союзником Польщі, однак перш за все дбав про інтереси власного народу. Так, Тетеря домагався від коронного уряду підтвердження привілеїв козацької старшини, відміни залежності православної ієрархії від римокатолицької, повернення православним храмів, захоплених уніатами. Гетьман домагався для України права самостійно підтримувати дипломатичні відносини з Молдовою і Волощиною, проводити мирні переговори з Московським царством.
Лівобережним гетьманам Якиму Сомку, а потім Івану Брюховецькому політичний курс сусіди прийшовся не до вподоби. Ті також мріяли про об’єднання України, але під рукою московського царя. Уникнути конфлікту було неможливо. У жовтні 1663 року біля Білої Церкви 24-тисячне козацьке військо, яке вів сам гетьман, приєдналося до 20-тисячної армії польського короля і численних татарських загонів. Союзники намагалися захопити лівий берег Дніпра, щоб встановити там владу гетьмана Тетері, і зайняти Смоленщину, яка 1634 року відійшла до Московського царства. До січня 1664 року об’єднана армія союзників зайняла більшу частину Лівобережжя, однак виконати поставлену задачу їй не вдалося: Тетеря був змушений повернутися на Правобережжя, бо отримав звістку про чергове селянське повстання, а поляки відступили на коронні землі.
Для Павла Тетері почалися вкрай важкі часи. На підвладні йому території тепер зазіхати одразу московські війська, лівобережні полки та запорожці на чолі з Іваном Сірком. Водночас кримські татари намагалися прибрати до рук Правобережну Україну аж до річки Горинь. Але за військовими клопотами гетьман не забував про політичні засоби врегулювання конфліктів. Він зажадав від польського короля проведення чергових переговорів із московським урядом, видалення кількох представників польського уряду з Правобережжя, а також звільнення з-за Грат арештованих на той час Юрія Хмельницького та митрополита Тукальського-Нелюбовича. Одночасно Тетері доводилося приборкувати опозиційну українську старшину, не маючи підтримки населення, яке вбачало у гетьманові ставленика Польщі.
Дійшло до того, що він просто зневірився в подальшій боротьбі. У липні 1665 року Тетеря призначив наказним гетьманом Михайла Ханенка, а сам із невеличким загоном козаків виїхав до Польщі й оселився у Варшаві. Слід зазначити, що свого гетьманства Тетеря ніколи не зрікався. Коли ж до влади в Річі Посполитій прийшов його заклятий ворог Міхал Вишневецький, український гетьман вимушений був покинути країну: його почати цькувати, конфіскували його маєтки, а самого Тетерю присудили до вигнання.
Деякий час він жив у Яссах у Молдавії. А в 1670 році в турецькому місті Едірне Тетеря зустрівся з турецьким султаном Мохаммедом IV і, згадавши старі дипломатичні навички, швидко переконав його розпочати війну проти Польщі. Довідавшись про те, хто стоїть за черговим конфліктом із Туреччиною, польські урядовці, щоб надалі уникнути подібних проблем, підіслали до гетьмана найманих убивць, які у квітні 1671 року отруїли гетьмана. Місце свого останнього спокою Тетеря знайшов в одній із православних церков у Едірне (Адріанополі).
