Київський полковник Антін Жданович – помітна постать серед сподвижників гетьмана Богдана Хмельницького. Улітку 1651 року Хмельницький доручив охорону північного кордону України чернігівському козацькому полку; тоді ж литовський гетьман Януш Радзивілл надіслав великий загін із метою знищити прикордонну козацьку сторожу. У цьому двобої чернігівський полковник Небаба припустився численних помилок, і козаки зазнали нищівної поразки. Радзивілл, похазяйнувавши в Чернігові, вирушив на Київ, і наприкінці липня був уже під стінами міста. Замість того щоб вчиняти «глуху оборону», Жданович потайки вивів свої сили з Києва і дочекався, поки литовці зайдуть у місто. Шостого серпня нападники зайняли Київ, і тоді загони Ждановича напали на них із двох боків – пішки з боку річки Либіді та чайками з Дніпра. Кияни, допомагаючи козакам, запалили місто. Але блискучий план був зруйнований, бо через зраду литовці дізналися про наближення загонів Ждановича і відбили їх, а Київ майже вщент вигорів...
Незважаючи на це Богдан Хмельницький вважав київського полковника одним із найкращих вояків свого часу – навіть після такої прикрої поразки. Гетьман довіряв Ждановичу найсерйозніші справи. Так, саме йому було доручено розбирати скарги білоруського населення на чауського полковника І. Нечая. А в 1657 році, після підписання угоди між гетьманом і трансільванським князем Ю. Ракоци про створення військового союзу проти поляків, союзники почали готувати перший спільний похід на Річ Посполиту.
Тоді командуючим козацькими загонами, до яких входили 15 тисяч шабель, було призначено Ждановича. Коли гетьманська булава перейшла до Івана Виговського, київський полковник став його радником. Спочатку Жданович виступав проти союзу з Польщею, але згодом вирішив взяти бік польської корони. Завдяки такому повороту Жданович розбагатів, отримавши у винагороду маєтності, і решта його життя пройшла у спокої.
