Археологи розкопали храм у пізньоримському порту на березі Червоного моря. Виявилося, що там проводили ритуали, яких раніше не знали ні римляни, ні єгиптяни.
В American Journal of Archaeology вийшла стаття з результатами роботи археологів із проекту Sikait Барселонського автономного університету (Іспанія). Вони проводили дослідження на місці, де колись стояла Береніка – греко-римський морський порт на краю Аравійської пустелі (Східний Єгипет).
Береніку заснував у першій половині III століття до нашої ери єгипетський цар Птолемей II Філадельф, він назвав місто на честь своєї матері – Береніки I. Порт Береніки був одним з найважливіших перевалочних пунктів для торгівлі на шляху з Індії, Шрі-Ланки, Аравії до Верхнього Єгипту. За часів Птолемеїв через нього активно торгували бойовими слонами.
Наприкінці III століття до нашої ери жителі несподівано залишили начебто процвітаючий порт – вчені припускають, що через сильну посуху. І повернулися назад лише у I столітті до нашої ери. Далі цей порт функціонував, як вважали раніше, до середини IV століття нашої ери – тобто до часу, коли Римська імперія поступово втрачає могутність і вже не надто контролює колонії. Але виявилося, що на Береніку мали види не лише римлян.
Археологи проекту Sikait розкопали релігійний комплекс, який датували IV-VI століттями нашої ери. Західна Римська імперія, нагадаємо, впала у V столітті. Цей шматок пустелі, що виходить до Червоного моря, був не дуже цікавий і Візантії – у неї в інших місцях не все було добре. Хто ж звершував ритуали в храмі?
Дослідники дійшли висновку, що в цей період (з IV по VI століття нашої ери) Береніку зайняли та контролювали блеммії – кочовий народ із Нубійського регіону. Цей етнос вперше згадується в грецьких джерелах у III столітті до нашої ери: в одній із поем Феокрита та у Ератосфена. А до IV століття нашої ери кочівники почали розширювати свої володіння, освоюючи Аравійську пустелю.
У знайденому релігійному комплексі вчені розкопали храм, який назвали Святилищем Сокола. На його стінах вдалося прочитати написи та співвіднести їх із деякими відомими нам іменами правителів блемміїв.
Швидше за все, спочатку Святилище Сокола було невеликим традиційним єгипетським храмом, який після IV століття блеммії адаптували до власної системи вірувань. Про це говорять знахідки традиційних вотивних підношень, наприклад стріл і гарпунів, а також особливих, які не мали аналогів у єгипетській історії, кубічних статуеток.
Також у святилищі знайшли кістки 15 соколів (звідси й назва). Більшість птахів були закопані без голів, зате з яйцями. Сама згадка сокола натякає на те, що витоки вірувань кочівників із Нубійської пустелі мають цілком зрозуміле походження – давньоєгипетське.
Гір, другий за значимістю бог єгипетського пантеону, король Сонця і неба, на стінах давньоєгипетських храмів і пірамід зображений у вигляді людини з головою сокола. Храм Гора в Едфу – другий за величиною зі святилищ Стародавнього Єгипту після Карнакського.
З культом Гора пов'язані поклоніння соколам та поховання цих птахів у релігійних цілях: такі знахідки неодноразово робили у долині Нілу. Але вперше пернатих виявили похованими у храмі. В інших місцях дослідники знаходили муміфікованих безголових соколів, але завжди лише окремих особин, у групі ніколи не знаходили.
Автори роботи висловили припущення, що поховання соколів у храмі може бути пов'язане як із поклонінням Гору, так і, навпаки, з культом бога Місяця Хонсу. Можливо, символи супротивника Хонсу принесли у жертву. Але раніше археологи не зустрічали слідів подібних ритуалів у жодному з єгипетських храмів.
Ще одна особливість Святилища Сокола – стела, розташована на вході. На ній висічено зображення бога, що нагадує єгипетського Гора, і напис, що повідомляє, що в храмі не можна варити голову. Не дуже зрозуміло, кому б захотілося займатися цим у храмі, але дослідники вважають, що таку дію вважали брудною і, відповідно, попереджали про її неприпустимість.
