Слово «опришок» походить від латинського opressor – знищувач, порушник і означає порушник спокою, борець проти багатіїв. Уперше з’явилося в офіційних документах першої половини XVI ст.
Рушійні сили: Безземельне і малоземельне селянство, міська біднота.
Характер: Національно-визвольний, спрямований проти соціального гноблення.
Територія поширення: Галицьке Прикарпаття, Буковина, Закарпаття.
1700–1737 рр. – Окремі загони народних месників-опришків громили шляхетські маєтки, двори міських багатіїв і лихварів, тримали в постійному напруженні польську адміністрацію. Ватажки опришків: І. Пискливий, І. Шугай, В. Солонинка, І. Панчишин, І. Лютий, П. Сабат, Г. Драпка. Численні каральні загони й спеціально зібране загальне ополчення не змогли придушити опришківство.
1738–1745 рр. – Набув найбільшого поширення під проводом О. Довбуша. Загін налічував 30–50 осіб. Опорним пунктом загону була Чорногора в Карпатах. У період найбільшої активності опришків коронний гетьман для боротьби з ними надіслав на Прикарпаття 2,5 тис. осіб королівського війська. Після загибелі О. Довбуша боротьбу продовжували його соратники і побратими.
