Практично одразу зі смертю Богдана Хмельницького почався небачений досі наступ на права, щойно здобуті Україною. І хоча певний час ще зберігалася і діяла структура Української гетьманської держави з усіма притаманними їй інституціями, реальну владу поступово прибирала до своїх рук Москва. Цей трагічний період позначений запеклою боротьбою між представниками козацької верхівки, які не спромоглися поставити інтереси держави вище за особисті, масовим братовбивством, загальним занепадом господарства та торгівлі. Тому він і увійшов в історію під зловісною назвою «Руїна».
Під час Руїни Україну було поділено по Дніпру на Лівобережну та Правобережну, і ці дві половини ворогували між собою. Сусідні держави – Польща, Московія, Османська імперія – знову й знову втручалися у внутрішні справи України, тому українська політика відзначалася намаганнями підтримувати приязні стосунки з тією чи іншою силою. Українську православну церкву 1686 року було підпорядковано Московському Патріархатові.
Гірше за все була відсутність справжнього загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Богдана Хмельницького. Серед гетьманів України за часів Руїни були такі, що віддали всі свої сили, щоб вивести країну із занепаду, але їхні зусилля виявилися марними. Більшість же політичних лідерів цього періоду були яскравими особистостями, але мали вузькі погляди і не спромоглися здобути широкої народної підтримки. Вони перетворили знекровлені внаслідок міжусобної боротьби українські землі в об’єкт зазіхань могутніх сусідів.
