Робота швейцарських вчених проливає світло на походження пальових поселень неоліту.
У середині ХІХ століття рівень води у швейцарських озерах різко знизився, завдяки чому цілком випадково було зроблено одне з найважливіших відкриттів, що стосуються європейського неоліту, – пальові поселення. Швейцарський археолог Фердинанд Келлер тоді припустив, що люди неоліту будували будинки на палях для захисту від ворогів чи диких тварин.
Пізніше пальові житла того періоду знайшли у багатьох місцях Європи, але основна їхня частина – в Альпах. Вчені не мають єдиної думки про те, звідки взагалі прийшла ця технологія. Існували припущення, що пальові будинки – місцевий винахід, який саме з альпійських територій поширився іншими регіонами. Але, можливо, все було зовсім не так.
Міжнародна група дослідників під керівництвом Феррана Анатоліна (Ferran Anatolin) із Базельського університету (Швейцарія) провела аналіз рослинних решток із поселення на озері Варезі у Північній Італії. Результати представлені в роботі, опублікованій в Journal of Archaeological Science.
Палеве поселення Ізоліно-Вірджинія на озері Варез вважається одним із найдавніших жител такого типу, хоча взагалі в Альпах їх знайшли понад сотню. Нині воно є штучним островом.
Вчені взяли керни відкладів навколо поселення та визначили вік знайдених там рослинних решток за допомогою радіовуглецевого датування. Згідно з результатами, це місце було заселене вже у 4950–4700 роках до нашої ери. Але цікавий не тільки вік житла: набагато цікавіше те, що вирощували їх мешканці.
Макрозалишки рослин свідчить про вирощування ячменю (Hordeum vulgare var. nudum) і пшениці (Triticum aestivum/durum/turgidum), і навіть на збирання плодів, як-от лісові горіхи (Corylus avellana) і жолуді (Quercus sp.). Крім того, у зразках виявили сліди опіумного (снодійного) маку (Papaver somniferum).
Приблизно такий набір рослин вирощували й жителі інших пальових поселень, наприклад, на території сучасного швейцарського кантону Люцерн. Але люди, які жили в інших типах поселень (будинках не на палях), чомусь воліли обробляти зовсім інші культури. Наприклад, вони вирощували інший тип пшениці – двозернянку (Triticum dicoccum). Зазвичай така велика різниця у виборі сільгоспкультур вказує на різне походження людей, які їх обробляють.
Натомість зразки з Ізоліно-Вірджинія (і Люцерна) збігаються з знахідками, які зробили раніше. І відносяться вони на захід Середземномор'я. На цій підставі дослідницька група дійшла висновку, що поселення на озері Варез заснували групи, що прийшли із Західного Середземномор'я або тісно пов'язані з ним через торгівлю.
«Ці групи, ймовірно, відіграли ключову роль у поширенні явища пальового житла на північ від Альп», – пишуть вчені.
Їхня робота спростовує раніше існуючу гіпотезу, яка передбачала, що всі культури пальових жител були якось пов'язані між собою. Виняток робили тільки для кельтського кранного, оскільки там зовсім інший тип споруди.
Але зараз археоботаніки порівняли знахідки вирощуваних культур із пальових поселень на Балканах і дійшли висновку, що ці місця мають іншу сільськогосподарську традицію та їхній прямий зв'язок із пальовими житлами Швейцарії та Північної Італії малоймовірний.
Походження пальових жител залишається складним явищем, яке практично неможливо зрозуміти на підставі залишків самих будівель. Археологи знаходять там досить типову для неоліту зброю та кераміку. За ними можна сказати, що жителі займалися полюванням, рибальством, землеробством – але тим самим займалися й люди, які воліли будувати інші будинки.
Зазначимо, далеко не всі будівлі на палях розташовані в озерах, на відстані від берега. Деякі знаходяться на березі, що ставить під сумнів «захисну» функцію таких споруд, запропоновану колись Келлером. Можливо, аналіз залишків сільськогосподарських культур, подібний до того, що зроблено групою Анатоліна, прояснить походження цих неолітичних «хатинок на курячих ніжках».
