Серед Великодніх свят чи не найцікавіше відзначали другий день. Він мав різні назви: Волочильний, Обливальний, Поливальний понеділок. Понеділкові обряди розподілялися на два окремі дійства: так звані христосувальні обходи («нести калачі»), що й дало назву «Волочильного понеділка», та обливання водою – «Водяний понеділок».
На другий день свят люди відвідували одне одного, христосувалися, обмінювалися писанками. Найчастіше це робили хлопчики 8–12 років. Невеликими гуртами вони вранці обходили дідусів та бабусь, хрещених, бабусь-повитух, учителів. Матері клали в миску чи хустинку три великодні калачі, писанки, іноді, якщо йшли до найближчих родичів, то і кільце ковбаси. Такі навідини називалися «нести калача», або «волочебне». Заходячи до оселі, діти вітали присутніх: «Христос воскрес! Будьте здорові, зі святом! Тато й мама просили взяти калач...», – і по черзі цілували руки господарів. «Воістину воскрес», – відповідали їм. Малеча отримувала гроші, солодощі, писанки.
Але найцікавішою забавою цього дня було обливатися водою – вважалося, що це очищує. Ще до сходу сонця дівчата йшли вмиватися до криниць. Хлопці підстерігали їх і обливали водою. Старші обливалися трохи спокійніше. Вони заходили крадькома до того, кого хотіли полити, і, маючи приховане горня чи склянку з водою під полою, несподівано виливали на нього, приказуючи: «Христос Воскрес!» У відповідь обливали водою й гостя.
Надвечір молодь збиралася на складчину – «щоб замочити свята». З цього часу святкування вже переносилося на луки.
