Розміри цих птахів коливаються набагато більше, ніж в інших рядах. Порівняймо, наприклад, зріст чорного ворона і королька. Не меншу різноманітність ознак дає нам будова дзьоба і ніг, крил і хвоста, оперення і забарвлення. Спільною ознакою дзьоба горобцеподібних може бути лише не дуже значна його величина і відсутність восковини; гомілка ноги оперена завжди до плесна; передня частина плесна вкрита досить великими щитками; внутрішній палець обернений назад. Важливою ознакою є також сильний розвиток нижньої гортані, що виявляється у великій кількості м’язів.
Горобцеподібні трапляються на всій земній кулі і утворюють більшу частину пташиної фауни всіх країн і місцевостей; вони живуть і в крижаних полях Півночі та високих гір, і в жарких низовинах тропіків, у лісах і полях, у густих очеретах болота, у пустелях, у багатолюдних містах і в безлюдних степах. Не всі з них чудово літають, але деякі можуть позмагатися щодо цього з усіма іншими птахами. Майже всі пересуваються по землі легко і швидко, причому одні йдуть, другі пурхають, а треті стрибають. Найкраще у горобцеподібних розвинений зір; слух і дотик, очевидно, теж дуже тонкі. Вони навчаються пізнавати й оцінювати своїх ворогів і уникати небезпек. Більша частина представників цього ряду здатні співати.
Більшість з них харчуються переважно комахами, личинками, слимаками, черв’яками; при цьому вони поїдають також плоди, ягоди і насіння, тож горобцеподібних можна назвати всеїдними птахами.
Усі горобцеподібні птахи, що живуть у теплих країнах, взимку далеко не відлітають і лише мандрують з однієї місцевості до іншої, як це роблять і деякі з наших північних птахів. Коли ж у нас настає зима, то відлітають з неї не тільки більшість комахоїдних птахів, а й багато зерноїдних, навіть деякі всеїдні.
Гнізда горобцеподібні будують по-різному. У кладці 4–12, а іноді й більше строкатих яєць. Обоє батьків насиджують яйця і годують спільними зусиллями своїх дитинчат.