Кримське ханство – держава кримсько-татарського народу, яка існувала впродовж 1449–1783 рр. на землях Кримського півострова, пониззя Дніпра, Приазов’я та Прикубання.
Політичне життя: За формою правління Кримське ханство – обмежена монархія. За давніми звичаями хан обирався татарською знаттю на з’їзді – курултаї. Проте вирішальне слово в призначенні нового хана належало турецькому султану. Кримський хан мав повну владу у своїй державі, але як васал турецького султана не мав права встановлювати дипломатичні відносини з іншими державами, оголошувати війну й укладати мир. Для охорони хана султан надавав йому 2 тис. яничар. У Стамбулі постійно перебували як заручники декілька синів і братів кримського хана. За наказом султана кримський хан зі своїм військом був зобов’язаний приєднуватися до турецької армії. Кордонів, у сучасному розумінні, між володіннями хана і султана не існувало.
Усього за період існування Кримського ханства країною правили 47 ханів. Усі вони обиралися з династії Гіреїв. Із них лише десять померли своєю смертю. Важливе місце в державі відігравали беї – голови семи найбільш знатних родів. Вони могли відмовитися брати участь у поході, проголошеному ханом, або разом з іншими беями здійснити його самостійно.
Соціальне життя: Піддані кримського хана належали до різних народів і сповідували різні релігії. Усе населення пінострова було поділєне на чотири мі лети – національно-релігійні громади: мусульманську, грецьку (православну), іудейську та вірменську. Члени громад жили, як правило, в окремих селищах і кварталах міст. Усіма правами в державі користувалися лише мусульмани, що були найчисленнішою громадою. Лише вони несли військову повинність і користувалися за це податковими та іншими пільгами. Більшість населення півострова складав простий вільний люд.
Кріпацтва тут (до анексії Криму Росією) не існувало. Земля перебувала у володінні селянських громад, знаті та хана. Хан, розподіляючи землі серед місцевої знаті, не зачіпав володіння громад. Ліси і пасовища вважалися спільною власністю всіх, оскільки те, що існує на землі, створене Аллахом і не може належати комусь особисто. Селяни були зобов’язані відпрацьовувати тиждень на рік на бея, мурзу чи хана і сплачувати десятину – своєрідний податок, який ішов на загальнодержавні потреби. До XVI–XVII ст. у Криму існувало рабство.
Економічне життя: Заняття населення різнилися залежно від природних умов Кримського півострова. Татари південного берегу Криму уславилися садівництвом і виноградарством. Наприкінці XVIII ст. тут вирощували 56 сортів винограду. Займалися також рибальством і тваринництвом, садівництвом, городництвом і вирощуванням тютюну. Населення степового Криму, яке з другої половини XVI ст. перейшло до осілого життя, займалося землеробством і забезпечувало зерном увесь Крим. Важливою галуззю господарства тут також залишалося розведення коней і овець. Із XVI ст., коли кочовики-татари стали переходити до осілого життя, на півострові швидко почали зростати міста. Найбільшим був Бахчисарай – столиця ханства. Міста були центрами ремесла і торгівлі. Основні товари – пшениця, вино, продукти тваринництва, ремісничі вироби. Торгували також живим товаром – рабами.
Культурне життя: Особливістю кримсько-татарської культури було поєднання різних стилів, притаманних народам півострова, та обов’язкове дотримання майстрами норм і вимог ісламу.
У 1500 р. хан Менглі-Гірей заснував медресе – вище духовне училище для мусульманських священнослужителів. Головними дисциплінами, які тут вивчалися, були арабська мова і арабська філософія. Відомим кримсько-татарським філософом XVIII ст. був Абдул-Азіз-Ефенді. Світська література повагою не користувалася. Серед неї найбільш розвиненим був жанр витонченої літератури. Історична література була представлена творами відомих істориків Раммаль-Ходжи і Магомет-Різи. Тут існував високий рівень розвитку фольклору: народні пісні, численні казки, легенди, приказки. Наука зосереджувалася переважно в галузі юридично-богословських питань. Заняття астрологією дали поштовх для зародження астрономічних знань. Популярністю користувалася музика: грали на барабані, дасулі, бубні, даріємі та зурні (різновид кларнету). Посуд, одяг, ювелірні й шкіряні вироби, килими, архітектурні споруди прикрашалися майстерними рослинними орнаментами, заснованими не на звичайному повторенні, а на чергуванні елементів. Численні архітектурні пам’ятки: палаци, мавзолеї, мечеті, медресе, фонтани. Серед тих, які збереглися до наших днів, найвідомішими є Ханський палац у Бахчисараї, Фонтан сліз (Сельсебіль), мавзолей у Кирк-Оре, мечеть Джума-Джамі в Гезлеве.
