Юрій Іванович Яновський народився 27 серпня 1902 року на хуторі Майєрове на Єлисаветградщині (тепер село Нечаївка Кіровоградської обл.) в селянській сім'ї. Освіту здобув в народному та земському реальному училищах. Завершивши навчання в 1919 році, до 1921 року працював по різних установах Єлисаветграда. Прагнення продовжити освіту в 1922 році привело Яновського до Київського політехнічного інституту, звідки він був виключений через два роки навчання.
Літературною творчістю Яновський захопився ще в юнацькому віці, писав вірші російською мовою. У 1924 році опублікував свій перший український поетичний твір.
У 1925 році Яновський переїхав до Харкова, тодішньої столиці України. Там влаштувався на роботу в редакцію журналу «Кіно». Підготував і видав першу книжку своєї прози – це була збірка новел «Мамутові бивні» (1925). У 1926 році письменник одержав посаду редактора Всеукраїнського фотокіноуправління, переїхав до Одеси, де працював на кінофабриці. У 1927 році Яновський повернувся до Харкова, займався літературною працею. Прозаїк входив до складу ВАПЛіте, підтримував М. Хвильового. Після ліквідації ВАПЛіте Яновський виступив одним із засновників нової літературної організації «Пролітфронт». Із посиленням владного тиску на літературу увійшов до Спілки радянських письменників.
Наприкінці 20-х – на початку 30-х років Яновський виступив із низкою прозових та поетичних творів. У 1927 році побачила світ збірка новел «Кров землі», у 1928 році – поетична книжка «Прекрасна УТ». Окрім поезії та новелістики, письменник звернувся й до романного жанру. У 1928 році вийшов його роман «Майстер корабля», а в 1930 році був опублікований роман «Чотири шаблі». За останній твір письменник зазнав гострої критики з боку влади. Щоб реабілітуватися, Яновський написав роман «Вершники» (1935), в якому у виграшному освітленні зобразив комуністичного диктатора Й. Сталіна. Спеціально до 20-річчя Жовтневого перевороту в Петрограді, в ході якого більшовики захопили владу, прозаїк створив п'єсу «Дума про Британку» (1937).
Повернувши прихильність радянської влади, Яновський у 1939 році переїхав до Києва, де очолив редакцію журналу «Українська література» (з 1946 року – «Вітчизна»), Під час Другої світової війни та окупації України письменник перебував в евакуації в Уфі, фактично виступав координатором українського літературного процесу. У воєнні роки він написав драму «Син династії» (1942) та видав збірку оповідань «Земля батьків» (1944).
По завершенні війни Яновського знову критикували. У 1946 році «за пропаганду буржуазно-націоналістичної ідеології» на сторінках редагованого ним журналу «Вітчизна» письменник був звільнений з посади головного редактора. Новий роман Яновського «Жива вода» зазнав критики й не одержав дозволу на публікацію (під назвою «Мир» був виданий після смерті автора). Яновському вдалося повернути прихильність влади в 1949 році. Тоді за збірку «Київські оповідання» він був нагороджений Сталінською премією.
Помер Яновський 25 лютого 1954 року в Києві.
