Григорій Михайлович Стрілець (Косинка – літ. псевдонім) народився 29 листопада 1899 року в селі Щербанівка на Київщині в селянській сім’ї. Початкову школу закінчив у сусідньому селі Красне, де жив його дід. З дитинства наймитував, у 14 років виїхав до Києва на заробітки. У 1916-1918 роках навчався на вечірніх гімназіальних курсах у Києві, екстерном склав іспити за шість класів гімназії.
Косинка брав участь у громадянській війні. У 1921 році письменник вступив до Київського інституту народної освіти, який не закінчив. Займався журналістською та літературною працею, входив до літературного угруповання «Ланка», яке в 1926 році одержало назву МаРС («Майстерня революційного слова»). У розпал репресій проти української інтелігенції 4 листопада 1934 року Косинка за сфабрикованим обвинуваченням був заарештований і в грудні того ж року розстріляний.
Перші літературні твори Косинка написав у дев’ятнадцятирічному віці. Спочатку це була поезія, пізніше з’явилися нариси й оповідання, які з 1919 року публікувалися на сторінках періодичних видань. Уже в 1922 році вийшла перша книжка Косинки «На золотих богів». Талант письменника розвивався – у 1926 році побачила світ друга збірка його прозових творів «В житах».
На тлі модерністських літературних пошуків початку XX століття проза Косинки має загалом традиційний вигляд. У своїй «Автобіографії» письменник відзначив: «Мої учителі – Винниченко, Стефаник, Кнут Гамсун, Васильченко». Насправді саме останній здійснив найбільший вплив на Косинку.
Проза Косинки витримана переважно в реалістичній манері з окремими вкрапленнями імпресіонізму. Тематично його твори пов’язані з життям українського села в період революції та громадянської війни. Новела «В житах» (1925) – зразок реалістичної прози, щоправда, з деякими імпресіоністичними рисами. Герой твору Корній – колишній селянин, а тепер дезертир, який з обрізом у руках переховується в житах. Перед читачем постає людина, якій діла немає до політики та ідеологій. Корній – носій типово селянської психології, головне для нього – вижити за будь-яких умов, а найбільше бажання – повернутися під рідну стріху до принад щоденного селянського побуту й там, у маленькому затишному домашньому просторі, заховатися від загроз великого й непередбачуваного світу. Втеча Корнія від життєвих ускладнень якась дитяча, інфантильна,– він, немов налякана темрявою дитина, ховається в житах, думаючи, що в' такий спосіб зможе уникнути небезпеки. Визираючи зі своєї схованки, він так само безпосередньо реагує на псе, що відбувається на дорозі: то цілиться з обріза в кавалеристів і уявляє, як вступає з ними в бій (звичайно, тільки в уяві), то підслуховує розмову сільського багатія Дзюби, якого теж кортить підстрелити, то, нарешті, помітивши здалеку червону хустку дівчини, виходить на дорогу, щоб попросити їжі («може, хоч пиріжка дасть»). Дівчина виявляється не лише знайомою, а ще й давньою коханкою Уляною. Після пристрасних поцілунків і ніжної розмови – прощання. Радість охоплює Корнія, його становище дезертира не вдається вже таким безнадійним, проблеми відступають, забуваються, вже байдуже до небезпеки, хочеться радіти життю і співати. Автор зобразив звичайну людину, що заплуталась у нових, не зрозумілих для неї реаліях життя. Письменник показав, що навіть на тлі масштабних революційних перетворень ця маленька людина також заслуговує на увагу – вона є хоч і не дуже складною й цікавою, однак усе ж по-своєму неповторною особистістю.
«Косинка – співець селянської революційної війни, яка протягом 1917–1921-х років бушувала на Україні, з безпрецедентною силою звертаючи свій вогонь на всіх зовнішніх напасників (німців, білих росіян, альянтів, червоних росіян і т. д.); вкінці той пекельний вогонь палив також і саме селянство внутрішньою боротьбою, анархією, розпадом, якому сприяла московсько-більшовицька демагогія. Косинчині новели і фрагменти подають нам і тло і цілу галерею типів цієї війни. Косинка не ідеалізує людей; навіть тих, що любить, подає у стилі «брутального реалізму», жорстокої правди».
