Михайло Васильович (Михайль) Семенко народився 31 грудня 1892 року в селі Кибинці на .Полтавщині в сім'ї волосного иисаря. Його мати була письменницею, автором кількох иовістей. Середню освіту Михайло здобув у реальному училищі, продовжив навчання в Петербурзі в Психоневрологічному інституті, одночасно навчався в консерваторії по класу скрипки. Навчання було перерване з початком Першої світової війни: потрапивши під мобілізацію, Семенко опинивсь у Владивостоці, де пробув близько трьох років.
Розпочавши свою літературну діяльність ще в Петербурзі, поет писав багато і не обмежувався якимось одним літературним стилем. Його перша збірка «Prelude» побачила світ у 1913 році, її склали вірші елегійного характеру, характерні для поетів-початківців. Згодом Семенко захопився мистецькими ідеями футуризму, його приваблювали творчий пошук та експерименти з художньою формою.
Восени 1917 року поет залишає Далекий Схід і повертається в Україну, де його захоплюють буремні революційні події. Семенко бере активну участь у літературному русі, у Києві виходять його збірки «П’єро задається» (1918), «П’єро кохає» (1918), «Дев’ять поем» (1918), «Дві поезофільми» (1919), «П’єро мертвопетлює» (1919).
Семенко виступив також організатором футуристичного руху. Він проголосив творення літератури майбутнього, яка, на його думку, має зруйнувати застарілі культурні стереотипи і привнести в суспільну свідомість апологію техніки та урбанізму. Поет вважав, що «мистецтво, досягнувши вершин академізму та класицизму», пішло хибним шляхом, відтак слід з уламків старого мистецтва конструювати нове, яке б відповідало вимогам нових часів.
Прагнучи поширювати свої ідеї, Семенко бере участь у виданні «Універсального журналу», журналів «Фламінго», «Нова генерація» та ін. Він організовує літературні групи «Ударна група поетів-футуристів», «Аспан-фут» («Асоціація панфутуристів»), «Нова генерація».
У 1924 році виходить Семенкова збірка «Кобзар» ( назвою автор натякав на своє негативне ставлення до літературної традиції XIX століття, символом якої була поезія Т. Шевченка). З’являються нові книжки: «Степ» (1927), «Маруся Богуславка» (1927), «Малий Кобзар і нові вірші» (1928).
Із посиленням ідеологічного тиску на українське культурне життя Семенко поступово відходить від активної літературної діяльності. У 1934 році він стає членом Спілки письменників України, у своїй творчості мусить пристосовуватись до вимог панівної комуністичної ідеології.
У квітні 1937 року Семенка заарештували, висунувши йому фальшиві обвинувачення, 23 жовтня того ж року поета розстріляли.
