Володимир Кирилович Винниченко народився 28 липня 1880 р. в місті Єлисаветграді (нині Кіровоград) у селянській родині.
Володимир навчався в початковій школі, а згодом у Єлисаветградській чоловічій класичній гімназії.
1900 р. Винниченко вступив на юридичний факультет Київського університету. У цей час національно-культурницький рух різко політизується. Виникають українські політичні партії, що висувають демократичні гасла й вносять до своїх програм ідею автономності України. Модними стають соціалістичні гасла, а в українських партіях вони поєднуються з національно-визвольними прагненнями. Прилучившись до української студентської громади, Володимир Винниченко ввійшов до новоствореної Революційної української партії, симпатії якої були на боці європейської соціал-демократії. У лютому 1902 р. Винниченка заарештували й відправили до Лук'янівської в'язниці. Певна річ, з університету Винниченка виключили, а восени забрали на військову службу.
Паралельно з пропагандистською роботою, арештами, тюрмою й солдатчиною Винниченко займався літературною діяльністю. Восени 1902 р. він надрукував своє перше оповідання «Сила і краса».
З 1906 р. виходять друком одна за одною п’ять книжок його оповідань. Ім’я Винниченка стає популярним, про нього позитивно відгукується критика. Крім оповідань, він створює низку психологічних драм («Дисгармонія», «Брехня», «Гріх», «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Великий Молох») і романів («Чесність з собою», «Рівновага», «Божки», «Записки Кирпатого Мефістофеля»), Ці твори були новаторськими, незвичними в тодішньому літературному процесі, тому й сприймалися неоднозначно, вони провокували суперечки, словом, були помітними.
У 1917 р. Володимир Винниченко став одним з організаторів і керівників Центральної ради, а згодом – головою першого українського уряду – Генерального секретаріату. Після повалення гетьманату Петра Скоропадського Винниченко став одним із керівників Директорії – нового уряду Української Народної Республіки. У роки чужоземної інтервенції й кривавої громадянської війни Винниченко бачив національну роз'єднаність українців, що зумовила поразки в будівництві держави. Не бажаючи брати на себе відповідальність за помилкову, як він уважав, політику уряду УНР, Винниченко 1919 р. виїхав до Австрії. Останні свої роки Володимир Винниченко зі своєю дружиною провели в Мужені – передмісті Канн, що на півдні Франції. Серед творів, написаних у цей період, найвідоміші соціально-утопічний роман «Сонячна машина» (1924) і роман про громадянську війну «На той бік» (1923).
Володимир Винниченко помер 6 березня 1951 р. у своїй оселі, похований на Муженському цвинтарі під Каннами.
Відомі про митця...
✎ Серед млявої, тонко-артистичної та малосилої або ординарно шаблонованої та безталанної генерації сучасних українських письменників раптом виринуло щось таке дуже, рішуче, мускулисте і повне темпераменту, щось таке, що не лізе в кишеню за словом, а сипле його потоками, що не сіє крізь сито, а валить валом, як саме життя, у Суміш, українське, московське, калічене й таете, як срібло, що не знає меж своїй обсервації і границь своїй пластичній творчості, і відкіля ти взявся у нас такий? – хочеться по кожнім оповіданню запитати у Винниченка.
Іван Франко
