Юрій Немирич, старший із шістьох дітей київського межового виборного судді Стефана Немирича і Марти Войнаровської, народився в 1612 році у містечку Черняхів на Житомирщині. Батько майбутнього козацького дипломата був нащадком старовинного боярського роду, мати ж Юрія, Марта, була протестанткою і мала настільки великий вплив на чоловіка, що той першим із роду Немиричів перейшов із православного у протестантське віросповідання. Звичайно, що свої погляди батьки прищепили й дітям. Немиричі належали до того напряму протестантизму, який зветься антитрінітаризмом. Його послідовники обстоювали віротерпимість, свободу думки й волі людини, пізнання божественних істин за допомогою розуму, надавали великого значення поширенню освіти.
Початкову освіту Юрій Немирич за бажанням батька отримав у Раковській академії у Польщі. У 1630–1633 роках він здійснив освітню мандрівку за кордон, слухав лекції в університетах Лейдена, Амстердама, Оксфорда, Кембріджа, Сорбонни. У цей час він видав у Парижі латиною власні праці «Розвідка про Московитську війну» та «Опис і виклад духовного арсеналу християн». Крім того, Немирич створив також ряд теологічних трактатів. Талановитому юнакові пророкували блискучу наукову кар’єру, але доля судила інакше.
Повернувшись додому, Юрій, замість того щоб присвятити себе теологічним студіям, почав займатися політикою та військовою справою. І це природно – для того кола суспільства, до якого належав молодий шляхтич, тільки ці дві справи на той час і вважалися прийнятними. Згодом він став сеймовим послом і представляв інтереси київської шляхти на генеральних сеймах Речі Посполитої. Крім того, Юрій Немирич взяв участь у кількох військових експедиціях, у тому числі в Бранденбурзькій війні.
Коли у 1639 році помер його батько, молодий шляхтич вирішив, що має право обійняти посаду київського підкоморія, і почав змагатися за неї з іншими претендентами. Справа тяглася понад рік, але Юрій старався недарма. Він легко посів би цю посаду, якби не протидія католицької частини київської шляхти, яка стверджувала, що Юрій як протестант-антитрінітарій не може навіть скласти присягу, вступаючи на посаду підкоморія, бо не вірить у Святу Трійцю, якою, власне, і присягають. У відповідь на це молодий шляхтич шуткував, що присягне не тільки трійці, а й четвірці, аби добитися свого. Нарешті у 1641 році король затвердив Немирича на почесному посту.
На початку визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького Юрій, звичайно ж, займав жорстку антикозацьку позицію. У 1649 році на шляхетських сеймиках Волині й Київщини його було обрано генеральним провідником місцевого шляхетського ополчення. Але Юрію Немиричу довелося отримати кілька серйозних поразок, взяти участь у розгромній для шляхти Зборівській кампанії 1649 року, тікати від Дніпра аж до Вісли. Усе це призвело до того, що в 1650 році в Україну повернулася вже зовсім інша людина – з більш тверезим поглядом на речі, прихильна до політики компромісу.
Немирич охоче брав участь у переговорах із Військом Запорозьким, які відбувалися в 1652 та 1654 роках, і зарекомендував себе як талановитий, обережний і розсудливий дипломат. Тому з осені 1655 року саме його було призначено посередником між Богданом Хмельницьким і шведським королем. Того ж року шведи почали наступ на Польщу, і Немирич, один із найвпливовіших магнатів України, раптом перейшов на бік нападників, здобувши чин генерал-майора кавалерії, взяв участь у боях з польськими військами, виступав як посол шведського короля та його союзника – семигородського князя. Немирич сподівався, що король-протестант допоможе його співвітчизникам домогтися свободи віросповідання. До речі, саме Юрій Немирич особисто сприяв укладенню козацько-шведської угоди 1657 року.
За два-три тижні до смерті Богдана Хмельницького молодий магнат зробив ще один несподіваний для сучасників крок. Він перебрався до Чигирина, повернувся до православ’я і віддався під протекцію козаків. Останні, розсудивши, прийняли шляхтича до своїх лав і надали йому титул козацького полковника. Такому перебігу подій сприяло давнє знайомство Юрія з Іваном Виговським.
Поява нового полковника вкрай збентежила Москву. Немирич став правою рукою нового гетьмана і підтримав його у намірах примирення України з Польщею та створення нового федеративного союзу держав.
Влітку 1659 року вибухнуло чергове козацьке повстання, і його ватажки Цецюра та Золотаренко звернулися по допомогу до Москви. Між повстанцями й армією гетьмана Виговського точилися жорстокі бої. Наприкінці липня або на початку серпня в одному з них загинув і Юрій Немирич. Звістку про загибель козацького дипломата із задоволенням сприйняли як у Москві, так і у Варшаві.
Уже в 1659 р. Юрій Немирич був призначений канцлером Великого князівства Руського, і вже 23 квітня виступив на сеймі Речі Посполитої зі знаменитою промовою, в якій блискуче проаналізував позитивні наслідки Гадяцької угоди для польського та українського народів. Ця угода передбачала входження земель, що перебували під владою гетьманів, до складу Речі Посполитої як рівноправного члена унії Польщі та Литви. На жаль, Гадяцькій унії судилося залишитися на папері, бо національні та релігійні розбіжності між Україною та Польщею виявилися надто глибокими.
