Валер’ян Петрович Підмогильний народився 2 лютого 1901 року в селі Чаплі Новомосковського повіту Катеринославської губернії (тепер у складі Дніпропетровська) в селянській сім’ї. Навчався в початковій школі та Катеринославському реальному училищі. У 1918 році вступив на математичний факультет Катеринославського університету, який через матеріальні проблеми залишив уже наступного року, після чого працював учителем у Павлограді та Катеринославі.
До літературної творчості Підмогильний звернувся ще під час навчання в реальному училищі. Тоді була написана низка оповідань. Уже в 1920 році побачила світ перша книжка письменника, яка мала назву «Твори. Том І».
У 1921 році Підмогильний переїхав до Києва. Із 1923 року працював’ у видавництві «Книгоспілка», пізніше в журналі «Життя’ й революція». У Києві письменник виступив одним із засновників літературної групи «Ланка» (з 1926 року – МаРС).
Київський період у творчому житті Підмогильного був дуже плідним. У 1921 році вийшли такі твори письменника, як «Остап Шаптала» та «В епідемічному бараці». А вже в 1924 році Підмогильний видав книжку оповідань «Військовий літун». У 1925 році вийшла його повість «Третя революція». Найбільше читацьке визнання приніс письменнику роман «Місто» (1928).
Із 1929 року Підмогильний жив у Харкові, працював у кооперативному видавництві «Рух». У 1930 році в журналі «Життя й революція» побачив світ його новий роман «Невеличка драма». У харківський період свого життя Підмогильний також активно займався літературними.перекладами, зокрема перекладав твори французьких письменників XIX століття.
У грудні 1934 року за необгрунтованим обвинуваченням він був заарештований і засуджений на десятирічне ув’язнення, яке відбував у концтаборі на (Половецьких островах у Росії. У листопаді 1937 року Підмогильний був розстріляний.
Найбільш відомим твором В. Підмогильного є роман «Місто». Він має модерністський характер. Модернізм із його прагненням до оновлення всіх сфер людської життєдіяльності визначив як основну проблему людини. Головне зацікавлення модерністів – людина в її самості, в її істоті.
Підмогильний у своєму романі змалював персонажа, який проходить шлях поступової й болісної втрати ілюзій і відкриття в собі людини як нової якості, що не вкладається у спрощені, визначені традицією патріархального суспільства рамки. Цей персонаж від упевненості в твердому грунті своїх «хуторянських» переконань врешті-решт приходить до усвідомлення їх девальвації та постає перед відкриттям складності людини і світу.
До свого роману Підмогильний додав два епіграфи. Вони, хоч і в різний спосіб, ставлять питання про сутність людини. Людина поєднує духовне й тілесне, високе й низьке, вона вільна й водночас залежна – очевидно, якраз у цьому парадоксальному поєднанні, у цій складності й внутрішній суперечливості й полягає справжня природа людини.
Роман Підмогильного – це роман про вину, якої не можна уникнути, бо вона – закон життя; про кару, яку так само неминуче несе життя; і про нагороду, що приносить солодкість у гіркоту життя і робить людину людиною. В цьому розумінні це оптимістичний роман, попри всю гіркавість свого скептицизму і свого песимізму».
