На землі птерозавр був повільним і незграбним. Але варто було з’явитися щонайменшому вітерцеві, як він змінювався – ширяв, линув у повітрі, сягаю чи вершини скелі чи узвишшя. Там він розкривав перетинчасті крила і злітав високо в небо. Із допомогою вітру птерозавр міг літати, набирати висоту і, планеруючи, прямувати до води в пошуках їжі.
Птерозаври – літаючі рептилії – були першими хребетними, здатними літати. Уперше з’явилися в кінці тріасового періоду. Вони змогли знайти середовище проживання, де не було ніяких ворогів. Еволюціонуючи, вони дуже змінилися зовнішньо, а будова тіла вдосконалилася настільки, що практично ідеально підходила для польоту. На голові з’явився чудовий гребінь, а на хвості – наріст яким птерозавр користувався як стерном, щоб керувати своїм тілом. Кістки стали порожнистими, тим самим полегшуючи вагу тіла. Протягом усієї мезозойської ери літаючі рептилії панували в небесах.
Вони вирізнялися великим розмаїттям: найменші були не більші за голуба, а найбільші – розміром із реактивний літак. Незважаючи на вміння літати, птерозаври і птахи мали небагато спільних ознак.
Крила літаючих рептилій були без пір’я і являли собою перетинки з розтягнутої шкіри, тонкої, але дуже міцної. Ці крила приєднувалися обабіч тулуба і натягувалися на надзвичайно довгі четверті «пальці рук». Перші три «пальці» були короткими, з кігтями, які розташовувалися по внутрішній частині крила. Більшість літаючих рептилій проживали неподалік озер, струмків, річок і невеликих морів, бо харчувалися рибою, молюсками, комахами та іншою дрібною живністю.
Були й такі, що дотримувалися спеціальної «дієти», вибравши для себе один тип корму. Таким чином, вони набули певних рис, які сприяли поїданню цього корму. Наприклад, у дзьобі птерозавра була велика кількість тонких, близько розташованих зубів, які нагадували щітку. Такі зуби, довгі й гнучкі, допомагали фільтрувати планктон та інші мікроскопічні істоти. Дзангариптер мав загострений дзьоб, спрямований догори, який був ідеальним інструментом, щоб відкривати мушлі. Один із ранніх птерозаврів рамфоринх був дуже маленьким, не більшим за голуба, мав довгий твердий хвіст. Вважають, що він літав, роблячи різкі помахи перетинчастими крилами.
Найрозвиненіші птерозаври з’явилися в юрському періоді. Птеродактиль вирізнявся коротким дзьобом і зовсім не мав зубів. Широкі крила допомагали йому літати повільно, ширяти, плавно планерувати в повітрі, як альбатрос чи гриф.
Деякі птерозаври були найбільшими літаючими створіннями на Землі. Розмах крил птеранодона сягав 7 м, а кетцалькоатлуса – 15 м (як у винищувача Р-16!), хоч важив він не більше 100 кг.
Літаючі рептилії та ссавці
Серед рептилій лише птерозаври вміли літати, а серед ссавців – тільки кажани. Так само як і у птерозавра, перетинчасте крило кажана тримається на «руці» і «пальцях кисті».
Кажани не мають анінайменшого стосунку до доісторичних птерозаврів. Однак здатності літати вони набула подібним чином. Різниця полягає в тому, що крило птерозавра тримається лише на надзвичайно довгому четвертому «пальці руки», тоді як крило кажана – на всіх чотирьох.
Птерозаври були теплокровними рептиліями з хутром?
Здатність літати вимагає величезних витрат енергії. Тому більшість палеонтологів припускають, що літаючі рептилії були теплокровними. Цю теорію підтверджують знайдені рештки «пухнастих» птерозаврів, тулуб яких укривала луска, що нагадувала хутро. Либонь, вона захищала рептилій від холоду й допомагала підтримувати постійну температуру тіла. Нічого подібного на тілі холоднокровних тварин бути не могло.