Патриції (від лат. «батьки») – члени 300 римських родів, які були привілейованою повноправною частиною населення Давнього Риму.
Плебеї (від лат. «простий народ») – переважна більшість вільного населення Риму, яка не мала права брати участь в управлінні державою, на відміну від патриціїв.
494 р. до н. е. Плебеї відмовилися брати участь у військовому поході, у повному озброєнні, разом із сім’ями залишили місто і розташувалися табором на сусідній Священній горі, погрожуючи заснувати окреме місто-державу. Патриції змушені були піти на поступки. Плебеї отримали право обирати народних трибунів, які захищали їхні інтереси.
449 р. до н. е. Прийняття «Законів XII таблиць». На 12 мідних дошках було викарбовано і виставлено для загального огляду закони, які гарантували плебеям і патриціям рівні права.
449 р. до н. е. Прийняття закону, за яким рішення плебейських зборів за трибами (плебісцити) набували значення загальнодержавних законів.
445 р. до н. е. Скасовано давню заборону на шлюби між патриціями та плебеями.
367 р. до н. е. Прийняття закону, згідно з яким один із двох консулів повинен обов’язково обиратися від плебеїв.