У тропічних широтах Чилі, уздовж західного узбережжя, розпростерлася одна з найбільш посушливих пустель світу – Атакама. Весь її простір являє собою понуру низку сухих западин, хаотично розкиданого каміння, піщаних дюн і солончаків, монотонність ландшафту іноді порушують оази. Проте саме тут, за 50 км на схід від портового міста Ікіке, з’явилися містечка, що ввійшли в історію не тільки Чилі, але й усього світу.
Сировиною для отримання одного з видів добрив – азотних, є селітра. Тривалий час її використовували далеко не в мирних цілях: з неї виготовляли порох. Родовищ селітри було мало, а попит на неї зростав, тому й коштувала вона дорого. Усе змінилося відразу, коли в 30-х рр. XVIII ст. на кордоні Чилі й Перу виявили багаті поклади натрієвої селітри, яких повинно було вистачити на сотні років. Незабаром, наче за помахом чарівної палички, у безводній пустелі виросло кілька містечок, найбільшим з яких став Хамберстон. Свого розквіту він досяг у переддень Другої світової війни, коли тут жили й працювали кілька тисяч гірників. Для них побудували цілі квартали одноповерхових будинків, а також магазини, кав’ярні, прекрасний театр, церкву й навіть басейн, куди спеціально привозили воду. Але останні п’ятдесят років вони стоять порожні. Справа в тому, що розрахунки геологів виявилися помилковими: поклади натрієвої селітри швидко вичерпувалися. Разом з ними затихало життя в Хамберстоні. У 1958 р. видобуток остаточно зупинили. Місто було приречене, але в 70-х роках минулого століття чилійці вирішили зробити з нього туристичний об’єкт. Міські будівлі були відреставровані й сьогодні дають досить точне уявлення про життя робітників того часу.
