Це риби, у яких щелепи розділені посередині поздовжньою борозенкою, або швом. Внаслідок цього в кожній щелепі утворюються ніби по 2 зуби, а разом, отже, – 4. У деяких видів ніс переходить у високу вигнуту бородавку. Тіло коротке й округле, спина широка. Шкіра або гола, або із шипами, які у спокійному стані прилягають до тіла. Черевних плавців немає, грудні добре розвинені і дають змогу рухатися як уперед, так і назад.
Голова у риб велика і товста, рот маленький. Усі голкочереві невеликого розміру, і лише деякі види можуть досягати значної довжини – 1,2 м. Типові мешканці коралових рифів, але водяться і в прісноводних річках Південної Америки та Північної Африки. Шлунок голкочеревих має мішкоподібні вирости, які від найменшої небезпеки наповнюються водою або повітрям, і риба стає схожою на роздуту кулю з шипами, що стирчать у різні боки. У такому стані вона практично невразлива.
Голкочереві – хижі або всеїдні риби.
Багато видів родини Голкочереві – отруйні. Токсини містяться в шкірному покриві, очеревині та деяких внутрішніх органах риби. Найбільш небезпечний з них тетродотоксин – сильна природна отрута нервово-паралітичної дії. Потрапляючи у травний тракт, він викликає сильні болі, конвульсії і зазвичай приводить до смерті.
Один з відомих видів – фахака, або фахак, або нільський (арабський) тетраодон (Tetraodon lineatus), променепера риба завдовжки майже 25 см, з товстою широколобою головою, з високо вгорі розташованими очима, перед якими – горбик і два вусики. Черево його вкрите тонкими, гострими голками, решта тіла майже гола і слизиста і, як у інших родичів, має гарне яскраве забарвлення. Спина чорнувато-синя, з боків проходять яскраво-жовті смужки, черево жовтувате, горло білосніжне, хвостовий плавець яскраво-жовтий.
Фахак іноді піднімається із Середземного моря до Нілу, де його часто помічають, але ловлять рідко. Спускається з верхньої частини ріки і під час розливу заходить у штучні розгалуження. Коли ці водойми висихають, його нерідко знаходять тут у великій кількості на мулі або на піску.
У глибокій воді голкочереві риби плавають хоча й не дуже швидко, але все-таки не гірше за інших риб. Помітивши небезпеку, чимдуж пливуть до поверхні, ковтають повітря і надуваються так, що їхнє тіло, до цього зморшкувате, стає абсолютно гладеньким. Відтак вони перевертаються на спину і перетворюються на справжню кулю, з усіх боків утикану голками. У цьому стані вони не можуть плавати і, безперечно, стали б жертвою усіх хижих риб, якби ті могли проковтнути цю кулю; та оскільки це їм не вдається, то вони тільки ганяються у воді за скелезубом, не маючи змоги схопити його, і нарешті дають йому спокій, сколовшись об голки.
Якщо людина схопить надутого скелезуба, то той з переляку намагається якомога більше набрати в себе повітря: доказ, що в цьому він вбачає засіб до порятунку. Переконавшись, що небезпека щасливо минула, скелезуб випускає частину набраного повітря, видаючи шиплячі звуки. Після цього він знову може дати роботу своїм плавцям. Окрім цього своєрідного способу захисту скелезуб енергійно користується також своїми зубами: він люто кусає все, що йому попадеться.
У Японії особливо популярною страва фугу, яку готують з кількох видів цих голкочеревих риб. Кухар, що готує її, обов’язково повинен мати диплом про закінчення спеціальної школи, оскільки шкіра та деякі внутрішні органи голкочеревих отруйні.
Скелезуби надзвичайно живучі і можуть довго обходитися без води. їхнє м’ясо їдять тільки найбідніші жителі Нільського узбережжя; ікра вважається отруйною.
