На західному березі Нілу, там, де колись було Місто Мертвих,- осторонь руїн стародавніх храмів, одиноко стоять дві величезні статуї заввишки з п’ятиповерховий будинок. їх називають «колосами Мемнона», хоч Мемнон - герой грецьких легенд, та ім’я приписують єгипетським статуям. На одній з них напис: «Цар істини, син Сонця, Аменхотеп, улюбленець бога Амона-Ра, поставив ці статуї на честь свого батька Амона. Він спорудив ці величезні статуї з твердого каменю».
Аменхотеп – ім’я одного з єгипетських фараонів: учені-єгиптологи стверджують, що статуї мають з ним портретну схожість.
Колись ці колоси стояли перед величним храмом Аменхотепа, на величезному майдані, вимощеному гранітними плитами.
Та нема прекрасного храму. Нема вимощеного гранітом майдану. А кам’яний Аменхотеп усе сидить на своєму кам’яному троні неприродно прямо, поклавши руки на коліна і спрямувавши кудись невидющий погляд.
І на нього час наклав свій відбиток: під час потужного землетрусу кам’яний гігант розламався, верхня частина тулуба упала на землю.
І тоді трапилось чудо: статуя заговорила – рано-вранці, на світанку, статуя видавала якийсь жалібний стогін.
Багато хто чув цей звук. З уст в уста передавалась звістка про чудо, і до статуї, що говорила, потяглися сотні людей з різних країн. З вечора вони переправлялися на західний берег Нілу, в Місто Мертвих, щоб почути на світанку божественний голос статуї. Багато прочан залишали на підніжжі колоса свої написи латинською і старогрецькою:
«Я, Тит Юлій Лупус, намісник Єгипту, щасливо слухав тебе о першій годині».
«Фунізуланус Харизій, стратег Гермонта з Латополя, слухав тебе на світанку. Харизій приніс на твою честь жертву і повелів вирізати ці вірші на твою честь, що говорив з ним і вітав його».
Інколи кам’яний колос мовчав. Дружина римського імператора Адріана – Сабіна – докоряє статую в неувазі до себе: виявляється, що під час першого свого відвідання Сабіна не чула голосу кам’яного гіганта, але наполеглива імператриця не полінувалась і другу ніч провела біля підніжжя статуї, і статуя подала свій голос!
Двісті років гриміла слава колосів Мемнона. Двісті років до них звідусіль тяглися мандрівники. Але ось одного разу прибув до них на поклін римський імператор – Септимій Север.
І з ним статуя не побажала розмовляти. Септимій Север вирішив, що божество розгнівалось і, щоб умилосердити його, наказав повернути статуї втрачене достоїнство: відродити у такому вигляді, в якому вона була до землетрусу, поставити на місце верхню частину.
І тоді трапилось нове чудо: кам’яний гігант замовчав навіки. Ніхто більше його не чув!
І сьогодні в Єгипті підносяться колоси Мемнона серед полів пшениці чи цукрової тростини. Натовпи туристів оглядають їх, вислуховують їх дивну історію.
А чи є зараз її розгадка? Є, звичайно!
На світанку, коли на дуже охолону за ніч статую, ще вологу від роси, падало перше проміння гарячого сонця, камінь швидко висихав, нагрівався і руйнувався, від несподіваних розривів здригалася вся товща статуї. І це сколихувало повітря, як сколихує його струна, що лопнула, і чувся звук.
Проте камінь звучав не завжди, тому що для цього, окрім усього іншого, потрібний ще і особливий стан повітря, а він був такий не щодня.
Камінь «заговорив», коли розпався на дві частини. Трапилось так тому, що оголилися нерівності граніту, де зібралася роса. Але коли Септимій Север відбудував статую, вона замовкла – адже поверхня на ній уся полірована, нема нерівностей, де могли б збиратися крапельки води.
Але у кам’яних гігантів є й друга загадка: чому їх називають колосами Мемнона, хоч достеменно відомо, ким вони були споруджені і кого зображують?
Тут усе ґрунтується на палкій фантазії людей, які хотіли пояснити загадку статуї, що говорить. Чому вона раптом заговорила, міркували вони, до того ж обов’язково на світанку? Тому що втілила в собі дух героя Троянської війни на ім’я Мемнон. Мемнон – цар Ефіопії, а Ефіопія – сусідка Єгипту; окрім того, Мемнон, як говорить легенда, син богині зорі Еос. Еос піднімається на небі рано-вранці, і син її, Мемнон, вітає появу матері жалібним стогоном.
А якщо до всього цього додати, що статуї були споруджені в тому кварталі Міста Мертвих, який називався Мемноніумом, то стає ще більш зрозумілим. Мемнон – Мемноніум, подібне звучання слів, різних слів, що означають різні поняття.
Так народилася легенда про статую, що співає.
