Щоб зацарювати на Олімпі і стати головним серед богів, Зевс повинен був скинути свого батька — Кроноса. Битва між ними відбулася ніби в долині ріки Алфея, на північному заході Пелопонеського півострова. Як відомо, Зевс переміг. Пізніше, на честь його перемоги, на тому місці, де вони зійшлися у герці, був зведений величезний храм, а навколо розташувалося містечко — Олімпія. Містечко маленьке, але слава його пережила віки. Починаючи з 776 року до нашої ери, там відбувалися знамениті, присвячені Зевсу, Олімпійські ігри. За легендою першим їх учасником був сам Геракл...
Олімпійські ігри проводилися влітку, один раз на чотири роки. Ніщо не могло завадити їм. Навіть якщо була війна, грецькі держави, які брали у ній участь, укладали перемир’я на час Олімпійських ігор. З усієї країни, з островів і віддалених міст-колоній збиралися в Олімпію взяти участь у спортивних змаганнях. 40 000 болільників, що прибували з усіх кінців Греції, заповнювали трибуни величезного стадіону. І не було більшого гріха й ганьби, ніж спробувати зшахраювати або виявити віроломство, домагаючись перемоги. Така людина зганьбила б місто, яке її послало.
День за днем завзято змагалися атлети. Біг змінювала боротьба, кулачний бій — п’ятиборство. Завершувалися змагання масовою гонкою чотирикінних колісниць... А потім наставав день присудження нагород. Переможців вінчали маслиновимим вінками, одягали в пурпурові плащі чемпіонів. їх мармурові статуї встановлювались під колонами храму. А в самому храмі розсувалася величезна завіса, і перед зібранням поставала гігантська статуя Зевса, що сидів на троні. Ця статуя не мала собі рівних. «Афінянин Фідій, син Харміда, створив мене»,— було вирізьблено біля її підніжжя. Висота її сягала 17 метрів. Обличчя, руки і ступені зроблені з полірованої слонової кістки, а плащ — з карбованого золота. Статуя була такою величезною, що голова її знаходилася під стелею храму. Ніяких вікон у храмі не було — світло проникало лише крізь двері. І ось, щоб висвітлити в темряві обличчя Громовержця, Фідій придумав науковий трюк. У центрі храму він спорудив басейн. Коли його до краю заповнили олією, він став, як велике дзеркало, що лежить на підлозі. І сніп світла, що падав через відчинені двері, відбиваючись від цієї поверхні, спрямовувався вгору — до обличчя божества, ніби промінь прожектора...
«Велике нещастя померти, не побачивши подібного чуда!» — говорили греки...
Та ми його ніколи не побачимо. Через тисячу років після того, як статуя була створена, один візантійський імператор вивіз її з Олімпії в Константинополь. Там вона і згоріла разом з палацом у п’ятому столітті вже нашої ери. Нічого не залишилось. Тільки серед попелу згарища довго ще знаходили зливки золота. Але гріш їм ціна, цим зливкам, у порівнянні з безповоротно загиблим творінням Фідія, одного з найбільш геніальних скульпторів сивої давнини.
