Одне з найзагадковіших чудес Стародавнього світу – Висячі сади Семіраміди – хвилює уяву істориків, археологів та романтиків. Велична конструкція, яка, за легендами, здіймалася у самому серці Вавилону, могла бути втіленням інженерного генія або ж витвором людської фантазії. Чи існували ці сади насправді? Давайте спробуємо розібратися.
Висячі сади описуються як терасові споруди, вкриті пишною рослинністю, яка, здається, звисала з висоти. За переказами, їх побудував цар Навуходоносор II у VI столітті до нашої ери для своєї дружини Амітіс, яка сумувала за зеленими пагорбами своєї рідної Мідії. Опис садів зустрічається у творах античних авторів, таких як Геродот, Страбон та Філон Візантійський. Проте цікаво, що жоден з цих авторів не бачив садів на власні очі – вони покладалися на чутки та перекази.
Археологічні пошуки
Сучасні археологи тривалий час намагалися знайти залишки садів у Вавилоні (територія сучасного Іраку). Розкопки, проведені на початку XX століття, виявили чимало цікавих артефактів, але жодного прямого підтвердження існування садів знайдено не було. Основною перепоною стала відсутність згадок про сади у вавилонських клинописах, які зазвичай детально описували великі будівельні проєкти царя Навуходоносора.
У 2013 році британська дослідниця Стефані Даллі запропонувала іншу теорію: Висячі сади могли бути не у Вавилоні, а в Ніневії – столиці Ассирії. Вона зазначає, що ассирійський цар Сінаххеріб (правив у VII столітті до н. е.) побудував складну систему іригації, яка могла забезпечити водою масштабні сади. Даллі також вказує на плутанину, що могла виникнути через те, що грецькі історики часто називали Ассирію Вавилоном.
Якщо сади дійсно існували, то їхня інженерна складність вражає. Для підняття води до верхніх терас, ймовірно, використовували систему шнеків або подібних механізмів, що потребували значного технічного знання. Водночас, відсутність археологічних доказів змушує нас замислитися, чи не є сади просто гарною легендою, створеною для прославлення Вавилону.
Чи були Висячі сади Семіраміди реальністю, чи лише витвором людської фантазії, залишається відкритим питанням. Проте їхній образ продовжує жити, надихаючи нас на роздуми про те, що людина здатна створити, коли об'єднує свою уяву з прагненням до прекрасного.
