Андрій Могила, нащадок козацького роду з лівого берега Дніпра, потрапив на Запорожжя ще хлопцем. У 1683 році він на чолі полку козаків брав участь у поході гетьмана Станіслава Куницького у Бессарабію. Восени 8 тисяч січовиків вирушили на допомогу молдавському господарю і на початку грудня розбили турецькі загони під Тіглотином, а потім армія запорозького ватажка, що збільшилася до 12 тисяч осіб, здійснила кілька вдалих походів проти турків і татар.
У січні наступного року козаки зібралися на раду в Могильові, і там старшина обрала Андрія Могилу своїм гетьманом на п’ятирічний термін. У листопаді 1686 року козацька залога Немирова під проводом Могили здійснила майже неможливе: невеликий загін січовиків витримав облогу п’ятдесятитисячної татарської орди.
Дії цього гетьмана, який протримав булаву лише три роки, сприяли тому, що сейм Речі Посполитої ухвалив постанову, яка узаконювала існування козацтва та відновлення козацьких прав і привілеїв. Із того часу гетьман Могила всіляко сприяв тому, щоб землі навколо Корсуня, Черкас, Чигирина та Умані заселялися численними втікачами з Лівобережної України. Водночас голова Війська Запорозького виділяв із власної скарбниці значні кошти на викуп полонених козаків із татарської неволі. Незабаром він розпочав переговори з Римським Папою Інокентієм XI щодо участі козацтва в антитурецькій коаліції.
На жаль, здійснити всі свої задуми Андрій Могила не встиг. У січні 1689 року популярний проводир козацтва загинув.
