Дівич-вечір (дружбини, заграванки) – це прощальний молодіжний вечір, на якому наречений і наречена прощалися з дівочою та парубоцькою громадою й отримували статус одружених господарів.
Дівчата-подруги вили гільце: оздоблювали квітами, стрічками та букетиками колосків виготовлене під час барвінкових свят вишневе деревце або гілку сосни. Гільце символізувало незайманість, красу та молодість. Разом із завиттям гільця виготовляли маленьку квітку або вінки для молодого і молодої.
На долівці розстеляли біле полотно, на яке ставили хлібну діжу, зверху клали подушку. Наречена сідала на неї (на Прикарпатті – на застелене кожухом ярмо), після чого брат розплітав їй косу, а дівчата прикрашали голову весільним вінком. У давніші часи все це робила мати.
Старша дружка (весільна матка) чіпляла молодому вінок до шапки чи капелюха, садовила біля нареченої на кожух і накривала їх рушником або посипала житом.
Після цього молодих називали князем та княгинею, вони збирали дружину (весільний поїзд) і йшли запрошувати рідню та сусідів на весілля.
