Небо вважалося місцем перебування Бога і янголів. Воно уявлялося як дах землі, збудований з якоїсь білої маси. Вірили також, що небо вогняне і розкривається лише на свято Воскресіння та під час грози. Згодом вважали, що на небі знаходиться рай, куди Бог допускає лише святі душі. Тому предки боготворили небо, вважаючи його вічним царством, із якого ллються сонячні промені, світять і Місяць, і зірки та падає животворний дощ.
Нічне небо уявлялося божественним покровом. Світло-блакитне небо, вважалося, знаходиться за хмарами або за дощовим морем; і, щоб досягнути царства Сонця, Місяця й зірок, треба перепливти повітряні води. Таким чином, небо також поставало островом, оточеним з усіх боків водами. Про такий чарівний острів Буян згадують народні замовляння.
