Один із керівників селянсько-козацьких повстань в Україні в 30-х роках 17 століття Дмитро Гуня народився, ймовірно, на Київщині, у козацькій родині. Подробиць його біографії нам відомо небагато. Кілька років поспіль він очолював походи запорожців проти Туреччини і Криму. У 1637 році приєднався до повстанців і скоро був обраний полковником війська гетьмана Бута, як прозвати Павла Павлюка.
Шостого грудня того ж року козаки зазнати поразки під Кумейками. Гетьман потрапив у полон, і тоді запорожці згуртуватися навколо енергійного й швидкого розумом Гуні. Під його проводом козаки захопили польську артилерію і змогли прорватися на Січ, де в січні 1638 року старшина проголосила відчайдушного ватажка кошовим отаманом. Гуня виправдав довіру товариства, вщент розбивши каральний загін, який польський уряд надіслав знищити Січ, після чого взяв участь у селянсько-козацькому повстанні під проводом Карпа Скидана та Якова Острянина.
Гуня домовився про допомогу з боку донських козаків і кримського хана, після чого вирушив у черговий похід, узяв під свій контроль русло Дніпра від Кременчука до Трипілля, узяв участь у битві під Лубнами.
Коли Острянина почати переслідувати невдачі, частина козаків вирішила, що повстання провалилося, і відступила на Слобідську Україну. Але ще 20 тисяч козаків забажати продовжувати боротьбу; вони обрали своїм гетьманом Дмитра Гуню і в гирлі Сули, на місці впадіння до неї річки Старець, розкинули свій табір. Від червня і до кінця липня 1638 року козаки тримали оборону проти польських військ. У таборі не вистачало харчів і фуражу, тож Гуня нарешті був змушений запропонувати ворогові укласти перемир’я. Але поляки на цю пропозицію не пристати.
Наприкінці липня до оточеного табору пробилася чимала група козаків, але на загальному становищі війська Гуні це не позначилося. Частина старшини вирішила розпочати переговори про здачу. Гуня розумів, що в таборі знайдуться зрадники, які забажають купити життя ціною його власної голови. Тому, зібравши невеличкий загін перевірених вояків, проти ночі на 28 липня 1638 року знаменитий ватажок прорвав кільце оточення і відійшов на Запорожжя.
Останнє, що відомо нам про життя Дмитра Гуні, – це те, що в 1640 році він очолював спільний похід донських і запорозьких козаків проти Туреччини. Що сталося з ним потім – невідомо.
