У 1663 році згадується в історичних документах як пирятинський сотник; надалі, з перервами, він займав посаду лубенського полковника у 1664-1666,1668-1670 та 1687-1688 роках. Григорій Гамалія брав участь у Національно-визвольній війні 1648–1657 років під проводом Богдана Хмельницького; у 1655 році він разом зі своїм загоном здобув фортецю Корсунь.
За своїми політичними уподобаннями Григорій Гамалія був прихильником гетьмана Івана Виговського, і в 1659 році за його дорученням очолив дипломатичну місію до турецького султана Мегмеда IV. У 1665 році лубенський полковник отримав дворянський титул; талановитого військового діяча цінував також гетьман Брюховецький, який направляв Гамалію з посольством до московського царя Олексія Михайловича в 1668 році, а в 1688 році – до Стамбула, обговорювати з турецьким урядом умови переходу України під протекторат Османської імперії.
У 1668 році Григорій Гамалія перебрався на Правобережжя: він підтримав гетьмана Петра Дорошенка і під його рукою зробив стрімку кар’єру. Вже наступного року Григорій отримав чин охотницького полковника, у 1672-1673 роках виконував обов’язки полковника паволоцького, у 1774 році став спочатку генеральним осавулою, а згодом і наказним гетьманом.
Пізніше Григорій Гамалія повернувся на Лівобережжя, де знову обійняв посаду лубенського полковника (1687-1688). Своє життя цей видатний представник роду Гамалій закінчив у містечку Лохвиця; поховано його було біля церкви Різдва Богородиці. Дружина колишнього гетьмана заповіла частину його маєтностей київському Михайлівському Золотоверхому та Мгарському Спасо-Преображенському монастирям.
Ще одна людина з роду Гамалій гідно підтримала славу своїх предків. Микола Федорович Гамалія (1859-1949) був відомим російським мікробіологом та епідеміологом. За свої досягнення цей учень видатного французького вченого Луї Пастера отримав звання почесного академіка АМН СРСР. Саме цей Гамалія у 1886 році разом з І. Мечниковим організував в Одесі першу в Росії пастерівську станцію для боротьби зі сказом, чумою, холерою, тифом. Наприкінці 80-х років 19 століття, коли на Пастера посипалися звинувачення у шкідливості його вакцин для здоров’я людей або їх повній недієвості, Микола Гамалія зробив справжній козацький вчинок – у присутності кількох лікарів прищепив собі пастерівську сироватку проти сказу. Тільки після цього комісія медиків змогла пересвідчитися в абсурдності звинувачень, висунутих проти французького бактеріолога.
Це цікаво...
Брат Григорія Андрій Гамалія (?–1696) був лохвицьким сотником, а потім від 1684 до 1694 року – генеральним осавулою (тобто обіймав вищу службову посаду в гетьманській адміністрації), він також виконував обов’язки наказного гетьмана. Сини Андрія Михайловича, Михайло та Антін, теж «пішли по військовій частині». Але їх доля склалася невдало: Михайла, знаного військового діяча, генерального осавулу у 1707–1709 роках, примусили відбувати заслання в Москві за зв’язки з гетьманом Іваном Мазепою; Антіна ж, який Мазепу активно підтримував, заслали аж до Сибіру.