Петро Конашевич-Сагайдачний – один із найвидатніших діячів української історії, з його діяльністю більшою чи меншою мірою пов’язані практично всі події політичного життя України початку 17 століття. З документів того часу, зі сторінок літописів і спогадів сучасників ми знаємо про Конашевича-Сагайдачного як про найвидатнішого полководця Європи, дипломата, захисника української культури й духовності. Він відзначався гострим аналітичним розумом, послідовністю і непохитністю у досягненні поставленої мети, розвинутим почуттям власної гідності.
На початку 17 століття під рукою Сагайдачного було понад сорок тисяч козаків – чимала професійна армія. Десятки і сотні чайок здійснювали походи на Крим та узбережжя Туреччини. У 1606 році козаки захопили турецьку фортецю Варна, яка до того вважалася неприступною, а також десять турецьких галер із продовольством, товарами й екіпажами.
Розлючений султан наказав перегородити Дніпро залізним ланцюгом і заблокувати козаків. Але запорожців ця перешкода не затримала. У наступному році воїни Сагайдачного здійснили великий похід на Крим, захопили і спалили фортеці Перекоп та Очаків, у 1608–1609 роках атакували Кілію, Білгород, Ізмаїл, а в 1612–1614 роках під керівництвом Сагайдачного чайки запорожців завдали великої шкоди турецькому флоту. Іноді в таких походах брали участь до 300 човнів, на яких розміщувалося близько 20 тисяч козаків. Діяли вони сміливо, швидко, злагоджено, завдавали величезної шкоди супротивнику, а самі несли мінімальні втрати.
У 1616 році козаки здобули штурмом Кафу (Феодосію) – головний невільничий ринок у Криму. Могутня фортеця пала, усі полонені опинилися на волі. За наказом гетьмана запорожці знищили майже увесь турецький флот. Майстерність, з якою було проведено цю військову експедицію, набула загальноєвропейського розголосу, а колишні невільники рознесли славу про Сагайдачного по всій Україні.
У 1620 році почалася війна Польщі з Туреччиною. Під Цецорою турки розбили польське військо коронного гетьмана Жолкевського, і королю довелося звертатися по військову допомогу до запорожців. Під Хотином сорокатисячне військо Сагайдачного відіграло головну роль у розгромі турецької армії – це визнано істориками всієї Європи. Голова польського сейму Якуб Собеський зазначав, що «справжніми переможцями під Хотином і рятівниками Польщі були козаки». Але запорожці заплатили за цю перемогу страшну ціну – загибеллю багатьох тисяч братів по зброї. Для самого Сагайдачного битва під Хотином стала останньою в житті: гетьман дістав поранення отруєною стрілою. Всі зусилля лікарів не могли врятувати знаменитого ватажка запорожців.
20 квітня 1622 року Петро Конашевич-Сагайдачний помер і був із великими почестями похований в Богоявленській церкві Київського братства.
Точна дата народження Петра Сагайдачного нам невідома. Вважається, що він з’явився на світ приблизно в 1570 році у селі Кульчицях поблизу Самбора (на Львівщині), у родині дрібного православного шляхтича. Про молодість Сагайдачного відомо тільки те, що він навчався в Острозькій школі, заснованій 1576 року князем Костянтином Острозьким, тобто здобув дуже високу на той час гуманістичну освіту. Після закінчення школи Петро переїхав до Києва. Там він працював домашнім учителем у міського судді Яна Аксака. Після Брестської церковної унії (1596 рік) Сагайдачний стає досить відомою людиною завдяки своєму твору «Пояснення про унію». Покинувши вчительську службу, десь біля 1600 року майбутній гетьман відправився на Січ і вступив до козацького війська. В 1600–1601 роках він брав участь у молдавській і ливонській війнах.
Ще на початку перебування на Січі Сагайдачний провів ряд добре підготовлених походів на Туреччину і Крим. Козаки оцінили військовий талант Петра: його обрали обозним, доручивши відати всією артилерією Січі. Пізніше Сагайдачний став козацьким гетьманом,і саме він вперше в історії став називатися не просто гетьманом, а Гетьманом війська Запорозького.
Знаменитий ватажок був також видатним військовим реформатором. При ньому організація та боєздатність козацького війська сягнули нечуваних висот. Конашевич-Сагайдачний зміг перетворити буйну партизанську ватагу на регулярну армію із суворою дисципліною. Тим, хто не бажав сприймати нові порядки, доводилося полишати Січ.
Зосередивши зусилля на боротьбі з Туреччиною та Кримським ханством, гетьман розумів, що необхідно позбутися також і впливу Речі Посполитої, але відкладав це на пізніші часи: воювати на два фронти Україна була неспроможною. Тому Сагайдачний, якого сучасники вважали великим політиком, не йшов на відкрите політичне протистояння з Річчю Посполитою, обмежуючись переговорами. Так, у 1618 році, коли король Польщі Сигізмунд Ваза звернувся до Сагайдачного з проханням взяти участь у поході на Москву, козацький ватажок домігся за це дозволу на розширення козацької території, збільшення кількості козацького війська, а також визнання Польщею судової та адміністративної автономії України. У серпні 1618 року Сагайдачний вирушив на Москву, захопив Путивль, Лівни, Єлець, розбив ополчення князів-воєвод Д. Пожарського і Т. Волконського. Саме після повернення до Києва його проголосили «Гетьманом над Київською Україною та Гетьманом всього війська Запорозького».
