Багато століть тому поблизу невеликого німецького містечка Хамельна народилося повір'я. Потім воно стало народною піснею й обійшло всю Німеччину. З дитинства німецькі дітлахи запам'ятовували рядки цієї історії:
Велика в Хамельні тривога –
Щури кругом – на всіх дорогах.
І не злічити всіх утрат.
Перелякався магістрат...
І в цей же час, на щастя "батьків міста" й усіх його жителів, –
...чаклун лихий – шахрай лукавий
З'явився тут, о Боже правий...
На дивній дудці марш зіграв
І всіх щурів в Везер зігнав.
Але жадібний хамельнський магістрат порушив обіцянку і відмовився платити за порятунок від щурів. Тоді обдурений флейтист знову взяв свою дудку.
І в ту ж бо мить на звуки флейти
З усіх усюд збігались діти,
І незнайомесь всіх юрбою
Повів їх в Везер за собою...
Ось така сумна історія. Бідні діти потонули. Батькам залишалося тільки плакати.
Пройшли часи, висохли сльози, та в нинішньому Хамельні багато що нагадує про жорстоку помсту щуролова, або, як його ще називають, флейтиста з Хамельна. Тут є «будинок щуролова», «Тиха вулиця», на якій здавна забороняється грати на музичних інструментах.
Відновлено зруйнований під час останньої війни міський годинник, на якому кілька разів на день під переспів двадцяти дев'яти дзвіночків оживають флейтист, діти, щури, городяни: по колу у три ряди рухаються дерев'яні фігурки, що нагадують старе повір'я. А в місцевому музеї ви дізнаєтесь, що боротьба зі щурами, переносниками бубонної чуми, від якої у давні часи вимирали цілі землі, була нелегкою справою. І тому професія щуролова мала у середньовічному місті велику повагу.
Повір'я про щуролова, найімовірніше, не пуста вигадка. Його основою є справжня подія...
Окрім того, є й офіційна згадка про страшного флейтиста-щуролова: "1284 року, – говориться в стародавньому хамельнському літопису, – в день Іоанна і Павла, що було в 26-й день місяця червня, одягнений у строкатий одяг флейтист вивів з міста сто і тридцять народжених у Хамельні дітей на Коппен поблизу Кальварії, де вони і згинули".
Запис цей і вважають тим зерном правди, із якого й виросла легенда.
Встановлено також, що в легенді, яку передавали з покоління в покоління, була ще розповідь про двох хлопчиків, які чудом уціліли. Вони плентались позаду, зовсім відстали від процесії, але встигли побачити, як...
В схилі відкрились ворота –
Склепіння глибокого темного грота.
Й слідом за флейтистом в відчинений грот
З танцями йшов галасливий народ.
Лише останні щезли в печері,
Щільно зімкнулись гранітнії двері.
Ось про що розповіли хлопчики, за що один невдовзі осліп, а другий втратив дар мови. Отже, нечиста сила добралася й до них.
Як розуміти такий поворот сюжету? Виходить, діти не потонули в річці, а загинули в печері? Сьогодні можна купити буклет, у якому показано точний шлях флейтиста по вулицях міста до тих урвищ, у яких зникли діти. Можна піти подивитися їх. Але буклет нічого не пояснює, а лише констатує. То що ж це – реальна подія чи вигадка?
Коментують по-різному. Одні стверджують, що з Хамельна вийшли не діти, а молоді воїни, які полягли у сутичці з військом єпископа Мінденського. Але борня ця відбулася двадцятьма п'ятьма роками раніше, тобто 1259 року, і в ній загинули тридцять чоловік, а не сто тридцять.
Другі впевнені, що легенда розповідає про загибель учасників «хрестового походу дітей», хоч похід цей був 1212 року.
Треті вважають, що дітей загубила чума, проте в 1284 р. епідемії цієї хвороби не було. І так далі...
Однак жодна з версій не є переконливою. І ось 1961 року німецький вчений Вальтраут Веллер вирішила, що, нарешті, треба дійти істини. Перш за все треба було встановити точне місце трагедії. Але як це зробити, коли минуло не менше 750 років?! Змінився ландшафт, змінилися гирла річок, щезли пагорби. Отже, слід іти шляхами історичних свідчень, вони ж майже не змінюються.
У найдавніших варіантах наведеного літописом запису про щурів жодної згадки. Мовиться лише про дітей, що зникли в гористій місцевості Коппен. Місце це пробували відшукати. Але не знайшли ні штолень, ні печер, ні будь-яких природних «капканів». І все ж таке місце було знайдено.
За 15 км від Хамельна серед скель є болотиста котловина, яку місцеві жителі назвали Чортова дірка. Проникнути сюди можна лише через вузьку ущелину в горах.
Котловина затиснута з усіх боків стрімчастими скелями, на дні – кам’яні брили, стовбури повалених дерев, грунт заболочений, вкритий густою травою. І зараз усе це виглядає похмуро, а сімсот років тому місце було і зовсім згубне. Отже, для дітей і дуже небезпечне.
І ось що цікаво: у найближчому поселенні, яке називається Коппенбрюгге, а давним-давно називалася Коппенбург – від назви замку, побудованого тут 1303 року, – досі живе повір'я про те, що колись у Чорній дірці загинули якісь люди.
На цьому закінчувались пошуки, які дали змогу визначити місце, де відбулися події, про які йдеться в легенді. Але чому загинули діти з Хамельна? І чому опинились так далеко від міста?
Відповісти точно на ці питання сьогодні, через сім століть, досить важко. Але ось ще одна версія, яка на сьогодні вважається найбільш переконливою.
Здавна на вершинах гір, розташованих навколо Чорнової дірки, під час свята літнього сонцестояння запалювали вогні. І 26 червня 1284 року молодь і діти Хамельна пішли сюди на прогулянку. Попереду йшов сурмач у жовто-червоному одязі.
Процесія, вийшовши за ворота міста, минула гору Кальварієнберг, про яку згадують і повір’я, і літопис, і попрямувала на схід.
Довгий шлях стомив дітлахів. Коли діти дійшли до місця, було вже темно. Тут вони, напевно, і потрапили в трясовину Чорної дірки. Може, до цього додався ще й зсув, який посилив розміри катастрофи. Ті, що відстали від процесії, як йдеться в повір'ї, і розповіли про біду, що сталася.
Страшно подумати: понад сто дітей, що так чекали свята, так спішили на нього, помирали, йшли в чорну трясовину, бачачи, як у темряві над ними то там, то тут загорялися веселі вогники...
Але ж звідки взялися в цій історії щури? Виявляється, що вони "приросли" до легенди лише в наступні століття. Багатий Хамельн став викликати заздрість більш бідних сусідніх міст. Ось тоді, бажаючи осоромити жадність і підступність хамельнської ради, до старого варіанту легенди додалася історія про флейтиста, що позбавив місто від нашестя щурів, і про те, як невдячні городяни відмовились заплатити обіцяне, за що й були жорстоко покарані. Народна пісня про щуролова-чарівника, мандруючи від села до села, від міста до міста, закликала:
Усім билицю треба пам'ятати,
Щоб зберегти дітей від трути.
Людська жадоба – ось отрута,
Яка згубила хамельнських дітей...
