«Освічений абсолютизм» – політика в ряді європейських країн у другій половині XVIII ст., для якої характерне втілення в життя певних ідей мислителів-просвітників: знищення або перетворення «зверху» застарілих феодальних відносин, упровадження реформ у сфері освіти, судочинства та ін. Здійснювалося це монархом за допомогою радників-філософів та інших освічених людей. Своє правління монархи розуміли як «союз філософів і правителів».
Характерні риси:
• Знищення шляхом реформ і перетворень, які здійснюються монархом, застарілих суспільних інститутів.
• Припинення діяльності інквізиції, секуляризація церковного майна, закриття монастирів, скасування привілеїв дворянства і церкви, уведення податків на дворянські та церковні землі.
• Здійснення заходів, спрямованих на розвиток народної освіти, свобода сумління (віротерпимість), у деяких випадках – турбота про незаможні верстви суспільства.
• Головний принцип «освіченого абсолютизму» – проголошення «одного права для всіх», що відображалося у виконанні закону усіма верствами суспільства. Здійснення цього принципу поклало край панівному становищу спадкової земельної аристократії в державах Європи.
