• У середині XVIII ст. в Гетьманщині на одну початкову школу припадало 1 тис. жителів, у Слобожанщині – 2,5 тис. Утримувалися школи на кошти місцевого населення. Під імперською владою школи почали масово закриватися: у селян не було коштів на їх утримання.
• 1786 р. було створено п’ять головних чотирикласних (для дітей дворян) і десять двокласних (для дітей заможних міщан) народних училищ. Освіта мала становий характер. Навчання здійснювалося російською мовою.
• На західноукраїнських землях австрійська влада з 1774 р. запровадила обов’язкову початкову освіту. У школах дозволялося навчати рідною мовою.
• Повну середню освіту надавали гімназії, у яких навчали німецькою мовою.
• Вищі навчальні заклади: Києво-Могилянська академія і Львівський університет.
• Під імперською владою відбувався поступовий занепад Києво-Могилянської академії.
Книговидання:
• Однією з найбільших в Україні залишалася друкарня Києво-Печерської лаври. У 1760 р. тут було надруковано 2 тис. букварів. У Львові з 1772 р. діяла приватна друкарня А. Піллера. Продовжували свою діяльність друкарні при Почаївському та Унівському монастирях. Зокрема, у Почаєві видавалися збірники українських пісень, шкільні підручники. Усі друкарні упродовж другої половини XVIII ст. було переведено на громадянський шрифт.
Література:
• Протягом XVIII ст. серед стилів української літератури домінувало бароко. Разом із тим з’являються перші елементи класицизму, сентименталізму і реалізму.
• Історико-мемуарна проза: щоденники М. Ханенка і Я. Марковича.
• Поезія: С. Дівович, «Разговор Великороссіи с Малоросією».
• Анонімна сатира: «Плач киевских монахов». Сатирично-гумористичні вірші: І. Некрашевич, «Ярмарок», «Исповедь 1789 года февраля-дня».
Наукові знання:
• Філософія. Г. Сковорода. Викривав несправедливу владу, критикував людські вади – нечесність, жадобу, користолюбство тощо. Закликав людей до морального очищення і самопізнання своєї духовної сутності. Розробив учення про «споріднену працю», яка повинна була відповідати природним здібностям людини та її життєвому покликанню.
• Медичні знання. З’являється ряд лікарів-українців, що мали вчений ступінь доктора медицини: І. Полетика, С. Крутень, Н. Амбодик-Максимович, І. Руцький, П. Погорецький, О. Шумлянський та ін. Н. Амбодик-Максимович був автором перших у Російській імперії підручників з акушерства та ботаніки. М. Тереховський став першим українським дослідником, який експериментально вивчав мікроорганізми.
Наука:
• Є. Мухін запроваджував віспощеплення та різні запобіжні засоби в боротьбі з холерою. Знаний епідеміолог Д. Самойлович описав епідемію чуми, що спалахнула 1784 р. на Півдні, та розробив запобіжні заходи. У Львові 1773 р. було відкрито медичну колегію для підготовки лікарів та аптекарів, у Єлисаветграді 1787 р. також з’явилася перша в Наддніпрянщині спеціальна медична школа. У 1792 р. було відкрито Київський військовий госпіталь. Формується мережа аптек.
• Математичні знання. У 1793 р. викладач Києво-Могилянської академії І. Фальковський видав підручник «Скорочення змішаної математики» і книгу «Теоретична астрономія».
Музика:
• Найвідомішими осередками музичної освіти були Глухівська співацька школа і Києво-Могилянська академія, у стінах яких здобули освіту М. Березовський (автор першої української опери «Демофонт»), Д. Бортнянський (опери «Креонт», «Алкід», «Квінт Фабій», «Сокіл», «Син-суперник» та понад 100 творів церковної музики) та А. Ведель (хорові концерти «Доколе, господи, забудиши мя», «На реках Вавилонських». Усього – 30 концертів).
• Набули поширення пісні-романси, в основу яких, як правило, були покладені народні мотиви.
Театр:
• Інтермедії перетворилися на самостійні одноактні комедійні п’єски, відсунувши на другий план шкільну драму. Причинами занепаду шкільного театру було зародження світської драматургії та заборона шкільних вистав у Києво-Могилянській академії. Поява аматорських театрів (міста Київ, Єлисаветград, Полтава та ін.).
• У маєтках знаті з’являється кріпацький театр.
• 1798 р. у Харкові виник перший професійний театр із постійною трупою.
Архітектура:
• Київська архітектурна школа бароко. І. Григорович-Барський. Збудував у Києві міську систему водогону, бурсу Київської академії, Кирилівську церкву, Покровську церкву, церкву Миколи Набережного, Дмитрівську церкву, міське зерносховище та інші будівлі. С. Ковнір. Збудував житловий корпус, друкарню і дзвіницю на Дальніх і Ближніх печерах Києво-Печерської лаври.
• У європейському бароковому стилі створені Андріївська церква в Києві, Успенський собор Почаївської лаври, собор Св. Юра у Львові.
Скульптура:
• Значного поширення набуло декоративне ліплення і різьблення, що прикрашало стіни архітектурних споруд.
• Розвиток скульптури на Лівобережжі та в Києві пов’язаний із творчістю І. Равича (мідні ковані фігури для київської ратуші) та С. Шалманова (скульптурне оформлення іконостасу Мгарського монастиря, Покровської церкви в Ромнах). На західноукраїнських землях працювали С. Фесінгер, А. Осинський та Пінзель. Вони створили кам’яні статуї на фасадах костьолів у селищі Підгірці, ратуші в Бучачі, Домініканського і Марії Магдалини у Львові.
Живопис:
• Монументальний живопис. Храмові розписи й оздоблення громадських споруд та палаців. Розписи Андріївської церкви створені О. Антроповим, Г. Левицьким-Носом і його сином Д. Левицьким. Розписи палаців Розумовського в Почепі та Батурині, Рум’янцева у Вишеньках та Чернігівщині, Конецпольських у Підгірцях, Радзивіллів у місті Олика тощо.
• Портретний жанр. Портрети козацької старшини, заможних міщан. Світська народна картина – вищий і найоригінальніший вид народного малярства. Історичний, побутовий, портретний, символічний жанри. На Лівобережжі та Київщині чільне місце в ній посідав образ козака-бандуриста.
Гравюра:
• Алегоричні композиції Г. Левицького-Носа, афіши-оголошення до диспутів у Києво-Могилянській академії І. Щирського. Поряд із професійними майстрами працювали народні гравери, які створювали зображення на релігійні, історичні, побутові та фольклорні теми.
