Суть колоніалізму
- Перетворення загарбаних і залежних території на сировинні придатки і ринки збуту провідних країн світу.
- Здобуття колоній є свідченням статусу «великої держави».
Методи управління колоніями
- Пряме управління (колонії – метрополія).
- Протекторат (збереження влади місцевих правителів).
- Домініон (самоврядні колонії переважно з «білим» населенням).
Наслідки колоніалізму
Колоніальній політиці європейськх держав неможливо дати однозначну оцінку. З одного боку, колоніальна експансія супроводжувалася значними людськими жертвами з боку підкорених народів, пограбуваннями, насиллям, руйнуванням їх традиційного життя, системи влади, держав, там, де вони існували. Після загарбання колонізатори запроваджували підкореним народам таку систему управління, яка забезпечувала виключні права колонізаторів, їх безконтрольну експлуатацію і пограбування природних і людських ресурсів. Колонізатори проводили кордони і лінії розмежування без урахування етнічних і природних кордонів. Такі наслідки колоніалізму були засуджені світовою громадськістю.
Колоніальна експансія також у загальносвітовому значенні сприяла становленню єдності світу на основі домінування європейської цивілізації. Це домінування триває і досі.
Колоніалізм змінив також хід історії в тих регіонах, що зазнали впливу колоніалізму. Відбулось руйнування або трансформація традиційних устоїв життя. Була перервана циклічність розвитку цивілізацій Сходу.
Європейська експансія сприяла формуванню світового ринку та світового господарства, посилювалися економічні зв’язки між усіма країнами. Швидкими темпами зникала відокремленість народів. Проте взаємозалежність між народами та господарське об’єднання територій встановлювалися не шляхом співробітництва країн як рівноправних одиниць, а через підкорення одних країн іншими, через запровадження системи гноблення та експлуатації слаборозвинених народів.
Процес формування всесвітнього ринку був невіддільним від процесу створення колоніальної системи. Колоніальні пограбування та загарбання, національне гноблення, нерівність, свавілля і насильство, колоніальне рабство і національне безправ’я, врешті-решт, боротьба між «цивілізованими» націями за панування над народами «нецивілізованими» – ось форми, у межах яких відбувався процес зближення народів.
Характерно, що в період промислового розвитку великих держав Європи і Північної Америки країни Азії, Африки та Латинської Америки посіли нерівноправне становище.
Вони були перетворені на аграрно-сировинні придатки метрополій. Колонізатори, зацікавлені у збереженні своєї влади, намагалися закріпити в них позаекономічні форми експлуатації народних мас, законсервувати політичну роздробленість у цих країнах.
Таким чином, колоніальна експансія європейських держав і США гальмувала соціально-економічний розвиток країн Азії, Африки та Латинської Америки, негативно вплинула на історичну долю їхніх народів. Її наслідки відчуваються й досі.
Разом із тим вторгнення колонізаторів до країн Азії, Африки та Латинської Америки мало й певні позитивні наслідки. Вимушене залучення країн Азії, Африки та Латинської Америки до світового ринку сприяло розвитку в них товарно-грошових відносин і формуванню нових, притаманних для Європи та Америки соціальних груп та соціальних відносин. У країни Азії, Африки та Латинської Америки почала проникати передова техніка і технологія виробництва: залізниця, телеграф, телефон, кіно тощо.
Нові відносини в колоніях і напівколоніях розвивалися нерівномірно, лише в тих сферах, де це було вигідно. До того ж наявність колоніальних імперій зумовила те, що економіка метрополій стала розвиватися ніби в «тепличних умовах», маючи гарантований ринок збуту і джерело сировинних ресурсів.
Безпосереднім результатом посилення колоніальної експансії у країнах Азії, Африки та Латинської Америки було небачене раніше загострення соціальних суперечностей у старому суспільстві і вибух народних повстань. Вони стали передвісниками майбутньої хвилі національно-визвольної боротьби народів колоніального світу за свою незалежність. Поряд із цим до колоній проникали і європейські політичні вчення та ідеї: соціальної справедливості, прав людини і громадянина, права нації на самовизначення. На їх основі почалося формування національно-визвольних рухів, які сповідували європейські цінності. А це ще один крок до єдності світу.
«Тягар білої людини» – розповсюджена і культивована наприкінці XIX – на початку XX ст. думка, що колоніальні держави є відповідальними за поширення цивілізації на неєвропейські народи. «Цивілізаційна місія» проявлялася в будівництві залізниць, прокладанні доріг і засобів зв’язку, створенні підприємств, європеїзації туземної еліти, поширенні європейської системи освіти, охорони здоров’я тощо.
Насправді колоніальні держави, проводячи «цивілізаторські» заходи, намагалися створити підґрунтя для безперешкодної експлуатації природних і людських ресурсів залежних країн, народів. Будь-які виступи місцевого населення жорстоко придушувалися.
