XIII ст. для деяких країн Європи було переломним – монархи боролися за затвердження їх влади і підпорядкування знаті королівському авторитету.
У 1246 р. монголи «заборонили» Київську Русь. Київ перестав бути столицею Великих князів.
На землях від Карпат до Причорномор’я і Полоцька, на півночі, простяглося Галицько-Волинське князівство (1199–1349 рр.), яке підхопило прапор київської державності.
Ще в середині XII ст. Волинь відокремилася від Києва, ставши цариною нащадків Ізяслава Мстиславича, а Галицьку землю із дрібних князівств об’єднав Володимир Володаревич. Найвищого розквіту Галичина досягла за часів Ярослава Осмомисла (1152–1187 рр.).
У 1199 р. князь Роман Мстиславович об’єднав Галицьке і Волинське князівства, завоював Київ і створив сильну державу з центром у Володимирі. До складу його держави входила більшість земель. Відтепер торгові шляхи до Європи проходили через Галицькі землі. Цей князь встановив добрі відносини з Угорщиною, Німеччиною і Візантією. Він боровся з боярською вольницею, його підтримували городяни: торговці і ремісники. Син князя Романа, Данило Романович (1227–1264 рр.), за легендою, був коронований, а онук Шварно Данилович став великим князем литовським (1267–1270 рр.).
Данилу Галицькому теж допомагали торговці і ремісники і він зміг припинити внутрішню смуту, яка тривала 30 років.
Князь Данило Галицький продумано і ретельно будував свої міста-фортеці. Під час навали Батия орда насилу подолала частину укріплень, деякі міста-фортеці навіть не захотіла брати. А захоплення міста Володимира-Волинського у 1241 р. перетворило кожний будинок, кожну церкву на бастіон.
Галицько-Волинське князівство менше за інших постраждало від навали монголів. Відразу ж після відходу загарбників було розпочато нове військове і міське будівництво. Раніше було зведено могутні укріплення Холма, княжого міста, і побудовано Львів, названий на честь старшого сина Данила – Лева.
Із іншого боку, Данило Галицький не дав можливості Німеччині, Польщі і Угорщині вдертися на Галицькі землі, зберіг і примножив володіння «Червоної Русі». «Не гоже є держати отчину нашу крижевникам (хрестоносцям)», – так сказав Данило Галицький у 1238 р. перед розгромом тевтонських лицарів Добжинського ордена, які захопили місто Дорогичин, і взяв у полон магістра ордену Бруна.
