У другій половині XIII ст. Закарпаття увійшло до складу Угорщини. У другій половині XIV ст. Волинь була приєднана до Литви, Східна Галичина – до Польщі, Буковина від 1359 р. стала частиною Молдавії.
У той же час васалами Великого князівства Литовського стали землі від Балтики до Чорного моря, від Підмосков’я до Польщі й Угорщини.
Велике князівство Литовське перетворилося на одну з найбільших держав Європи. Протягом століття значна частина майбутньої України. а від 1362 р. і Київ, перейшли під владу Великого князівства Литовського.
Від 1398 р. ця країна стала називатися Великим князівством Литовським, Руським і Жематійським. Тут говорили литовською, польською, українською, білоруською, німецькою, вірменською, єврейською мовами, використовували письмову латинь. Це була держава із староруською державною мовою, православною державною релігією і правлячою литовською верхівкою. Князі Кейстут, Вітовт, Свидригайло прагнули створити єдину державу. Українська знать підтримувала їх у цьому.
У литовсько-руській державі жили в основному українці і білоруси, тому князі династії Гедиміновичів і Ольгердовичів обережно користувалися своєю владою на нових землях. Київ отримав Магдебурзьке право – можливість місцевого самоврядування, і це право розповсюджувалося на всіх жителів українських міст різних національностей.
У 1385 р. було укладено союз – Кревська унія – між Польщею і Литвою для того, щоб разом оборонятися від Тевтонського лицарського ордену. У 1410 р. польсько- литовсько-татарські війська розбили армії Тевтонського ордену у битві під Танненбергом (Грюнвальдом). Союз Литви з Польщею не подобався литовсько-слов’янським князям і дрібним дворянам. У країні почалися громадянські війни.
Під час останньої громадянської війни (1432-1437 рр.) на території Литви виникло Велике князівство Руське – «... князья руськие и бояре посадили князя Свидригайла на Великое княжение Руськое», до якого входили Київщина, Чернігово-Сіверщина, Волинь, Східна Подолія, Смоленщина, Вітебщина і Полоцька земля.
