Відродження (Ренесанс) – період у культурному та ідейному розвитку країн Західної та Центральної Європи (в Італії – XIV–XVI ст., в інших країнах – кінець XV – початок XVII ст.), пов’язаний із переходом від Середньовіччя до Нового часу. Вважається, що термін «Відродження» вперше було запроваджено Джорджо Базарі (XVI ст.) стосовно італійського мистецтва.
Характерні риси культури Відродження
• Мала світський, антиклерикальний характер.
• Новий, гуманістичний світогляд.
• Критика католицької схоластики та аскетизму.
• Віра в безмежні можливості людини, її волі та розуму.
• Звернення до людини як основи основ світу, відчуття цілісності та стрункості світобудови.
• Затвердження ідеалу гармонійної, розкріпаченої творчої особистості, краси і гармонії дійсності.
• Переконаність у тому, що основним засобом пізнання світу є досвід.
• Зацікавленість у вивченні навколишнього світу такого, яким він є.
• Формування і поширення в суспільстві нових ціннісних орієнтирів:
– необхідність поваги будь-якої людини, незалежно від її походження;
– терпляче ставлення до інших поглядів і світоглядних позицій;
– динамізм розвитку, орієнтація на нове;
– індивідуалізм, свобода особистості.
Наслідки доби Відродження
Думки та ідеї, які поширювалися за доби Відродження, мали величезне значення для культурного переходу Європи від Середньовіччя до Нових часів:
• Відкрито і колонізовано не відомі раніше землі.
• Відбувся теоретичний і технологічний прогрес у науці та мистецтві.
• Змінилися уявлення європейців про місце церкви в суспільстві.
