До цього часу вчені не знають точно, скільки тисячоліть собаки є нашими вірними компаньйонами. Однак давні останки тварин та сучасні методи датування можуть допомогти знайти відповідь на це запитання!
Нещодавно вчені вивчили плечову кістку собаки, знайдену в печері Еррайа, Іспанія, ще 1985 року. В даний час вона датується періодом від 17410 до 17096 років тому. І численні аналізи підтверджують, що кістка належить не вовку, а саме собаці – Canis familiaris. Це означає, що це найстаріша собача кістка на сьогоднішній день.
Цей аналіз відкриває нові дискусії про те, коли з'явилися «собакоподібні вовки», які вважаються тваринами проміжною стадією між диким і домашнім звіром.
Коли і як собаки відокремилися від своїх предків
Хоча деякі вважають, що ці два види почали розходитися понад 100 000 років тому, більш поширена теорія говорить про те, що одомашнення собак почалося десь між 40 000 і 20 000 років тому.
Проте біологічні залишки важко ідентифікувати. Час справляє свій руйнівний вплив на ДНК, внаслідок чого ідентифікація зазвичай зводиться лише до форми кістки. Це не найвірогідніший спосіб, оскільки вовки, можливо, мали більшу різноманітність форм тіла у минулому та регіональні варіації.
Нові дані
Дослідники відзначають, що кістки з печери Еррайа відносяться до верхнього палеоліту в Західній Європі та пов'язані з культурою, відомою як магдаленська, яка процвітала близько 17 000-12 000 років тому.
У межах роботи вчені використовували не лише радіовуглецеве датування, а й піддали останки генетичному і морфологічному аналізам, щоб визначити вид тварини. Це підтвердило, що власником кістки був Canis familiaris – одомашнений собака. Більше того, вона мала спільний мітохондріальний родовід з іншими магдалінійськими собаками з Жирони та Бонн-Оберкаселя.
Цей родовід простежує походження цих собак до піку льодовикового періоду, який стався близько 22 000 років тому, коли на земній кулі панував екстремальний холод.