Давнє місто Вавилон, назва якого в перекладі з давньогрецької означає «Божественні ворота», лежало в межиріччі Тигру та Євфрату. Місцина там була суха й пустельна, годі знайти ані квіточку, ані деревце.
Та якось могутній цар Навуходоносор II узяв за дружину прекрасну Семіраміду і привіз її до себе у Вавилон. Юна цариця, яка виросла серед мальовничих гір і пишної рослинності Ірану, дуже скоро знудилася за батьківщиною. Щойно її чоловік це помітив, то відразу ж наказав зібрати тисячі рабів і винайняти найкращих архітекторів, аби створити для коханої справжнє диво – квітучий сад посеред пустельних, випалених сонцем земель.
Архітектори й будівельники працювали не покладаючи рук, створюючи поруч із царським палацом небачену споруду. Її було виконано у формі східчастої піраміди, на кожній сходинці якої раби насипали родючий ґрунт. Пізніше там були посаджені дивовижні рослини. А інженерам довелося не один день ламати голови, доки вони врешті-решт не вигадали спеціальні пристрої для підіймання води.
Кожен ярус піраміди прикрашали фонтани з каскадами струменів, які то здіймалися в повітря, то зникали. Піраміда спиралася на безліч колон, і жителям Вавилона, які споглядали це диво здалеку, здавалося, що сади просто висять у повітрі, саме тому їх ще називали висячими.
Сади Семіраміди були напрочуд тендітним чудом, тому люди мали змогу милуватися ними лишень близько двох століть. Щойно держава Навуходоносора розпалася, сади почали вимирати.