Найкращим часом для ворожіння українці вважали переддень Різдва (Святвечір), Новий рік, Катерини, Андрія, Великдень, Івана Купала.
З давніх-давен ворожили по зорях та інших небесних світилах, по нутрощах тварин, сновидіннях, голосах «віщих птахів», лініях долоні, на зернах, квітах, за допомогою води, вогню, снігу тощо. З цією ж метою використовували обручки, люстерка, гребінці, черевики, пояси, свічки. Як правило, ворожили увечері або вночі потай від чужого ока.
Метою більшості ворожінь було прагнення одержати відповіді на запитання про життя, здоров’я, смерть; про погоду, урожай, приплід худоби; про багатство й бідність; про долю відсутніх родичів; про те, де й коли будувати новий будинок тощо. Однак особливо багато було способів ворожіння про шлюб, про майбутнього обранця.
