Поминки – звичай вшанування померлого. Поминали покійника одразу ж після похорону, а також на дев’ятий (дев’ятини) та сороковий (сороковини) дні й зарік (роковини). Крім того, щороку через тиждень після Великодня (на Поділлі – на Зелені свята) влаштовували поминки – Проводи (Гробки) в пам’ять усіх померлих предків. І сьогодні люди сім’ями йдуть до цвинтарів – прибирають могили, улаштовують ритуальне пригощання, залишають страви, квіти та стеблини «татарського зілля», яким здавна квітчали не тільки могили, а й власну оселю у клечану суботу.
Одразу після похорону в домі померлого робили поминальний обід з обов’язковою ритуальною стравою – коливом. У гуцулів робили обід іще до похорону, коли небіжчик лежав у хаті. На стіл ставили пироги, бринзу, м’ясо, а поверх усього калачі. Запалювали свічки, священик виголошував «вічну пам’ять», після чого свічки гасили, а всім присутнім роздавали калачі. На дев’ятий день після смерті також робили поминальний обід у хаті померлого, а до церкви несли дев’ятину – сир, масло, бринзу, горох. Звичай зобов’язував рідних померлого протягом шести тижнів щонеділі приносити до церкви калачі за його душу, а через три місяці і півроку класти на могилу ритуальну страву.
