Складова частина чоловічого і жіночого одягу – сорочка, характерною ознакою якої є білий колір (давня традиція). Матеріалом для її виготовлення в українців було конопляне та лляне полотно. На Київщині, Полтавщині, Чернігівщині виготовлялося конопляне полотно, на Поліссі, північних схилах Карпат, Волині –лляне, Поділлі – здебільшого конопляне та лляне зі суміші льоноконопляних і конопляноба-вовняних ниток. Крій сорочки визначався способом сполучення пілок полотна на плечах. Українські сорочки виготовлялися переважно з трьох, двох і лише подекуди – з чотирьох полотнищ, виходячи з ширини домотканого полотна.
Залежно від крою виділяли такі основні типи українських сорочок: тунікоподібні, сорочки зі вставками і кокеткою. Тунікоподібну сорочку шили з домотканого полотна, яке складалося на плечах так, щоб обидві частини були рівними і на плечах не мали швів. На заломі робили виріз для голови. Сорочку шили без коміра, з простою обшивкою коло шиї.
З-поміж тунікоподібного типу виділяють сорочки з бочками і без бочків. Сорочки з бочками шили з одного перегнутого (в перекидку) полотнища, з прямим розрізом пазухи, зі стоячим коміром і прямими рукавами. Бочки, що розширювали сорочку, пришивали до основного полотнища. Райони побутування такої сорочки – Київщина, Полтавщина, Поділля. Чернігівщина, Закарпаття.
Сорочка з бочками мала різновиди. На Закарпатті у чоловіків вона була короткою, з дуже широкими рукавами.
Своєрідністю крою сорочки з уставками є прямі плечові вставки. Вони розширювали плечову частину сорочки, що дає змогу утворювати призборювання довкола шиї. Таку сорочку шили з трьох несиметрично складених полотнищ, з викладеним, рідше – стоячим коміром. Рукави переважно були прямими з підрукавними клинами або без них.
Виділяються також сорочки зі вставками, пришитими до основного полотнища по пітканню і пришитими по основі.
Сорочка з кокеткою з'явилася пізніше. Кокетку викроювали на ширину спинки, до неї пришивали переднє і заднє полотнища.
Найдавніша форма чоловічої сорочки у слов'ян – довга, яку носили поверх вузьких штанів. Вона побутувала на Гуцульшині, Поділлі, Поліссі.
Жіночі сорочки були водночас натільним і верхнім одягом. їх виготовляли додільними (суцільними), а також з двох частин – верхньої (станка) і нижньої (підточки). Суцільні сорочки побутували у місцевостях, де носили незшиті форми поясного одягу Сорочки з двох частин виготовляли з різних тканин: стан, станок, опліччя – з тонкого, ліпшої якості полотна, нижня частина (підточка) – з грубілого.
Шили жіночі сорочки залежно від ширини тканини з двох або трьох полотнищ. За способом сполучення полотнищ на плечах можна виділити сорочки з призбирюванням біля коміра і кроєні "в перекидку" Сорочка з призбирюванням горловини, в свою чергу, поділялася на уставкову та безуставкову.
Наприкінці XIX ст. почали входити у побут короткі сорочки, дещо відмінні від традиційних – без коміра, з чотирикутним вирізом горловини на кокетці. Однак і між ними існує чимало локальних видозмін. Жіночі сорочки розрізняються за способом розміщення розрізу – пазушки, яка може бути посередині станка, збоку – на одному із швів, на плечовому шві, іноді навіть на спині.
Типовим для сорочок України було те, що в них робили вузьку шийну обшивку (комір), пазуху частіше застібали або зав'язували стрічкою чи тасьмою. Поряд з цим на Київщині та Поділлі пришивали відкладний (у низинній частині Галичини – дуже широкий) або стоячий комір. Рукав української сорочки був широкий з ластками або без них.
Українські сорочки багато оздоблювали вишивкою, яка посідає чільне місце у світовій скарбниці художньої культури. Вишивкою оздоблювали жіночі та чоловічі сорочки, верхній одяг (кожухи, свити), спідниці, головні убори (намітки, очіпки, хустки) та ін. Удосконалюючи впродовж століть майстерність вишивки, відкидаючи все менш художнє, народний одяг зберіг найтиповіші доцільні, позначені високим мистецьким смаком зразки орнаменту.
На локальні відмінності сорочок неабиякий вплив мало розміщення вишивки, орнамент якої пов'язувався з кроєм і залежав від того, де саме розміщували вишивку на уставці, пазусі, рукавах або манжетах. Типи регіональних вишивок мають своєрідний характер, що виявляється в кольорах, їх сполученнях, застосуванні різних технік, густоті орнаменту та ін.
