Василь Стус (1938-1985)

Василь Семенович Стус народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району на Вінниччині в селянській сім’ї. У 1939 році батьки майбутнього поета переселилися до міста Сталіно (нині Донецьк). У 1944– 1954 роках Стус навчався в середній школі, після успішного закінчення якої вступив на історико-літературний факультет місцевого педагогічного інституту. У студентські роки був членом літературного об’єднання «Обрій». Одержавши вищу освіту, три місяці вчителював на Кіровоградщині, потім два роки служив в армії на Уралі. Поезією захопився ще за часів навчання, писав вірші в армії. Свої перші твори Стус опублікував у 1959 році в «Літературній газеті».

Після повернення з армії Стус у 1961-1963 роках учителював у Горлівці на Донбасі, потім працював літературним редактором газети «Соціалістичний Донбас». У 1963 році вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка, брав активну участь у літературному житті Києва, входив до Клубу творчої молоді. У цей час підготував і здав до видавництва збірку «Круговерть», виступав як літературний критик і перекладач.

У вересні 1965 року під час прем’єри фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» Стус разом з І. Дзюбою, В. Чорноволом, Ю. Бадзьо публічно виступив проти арештів української інтелігенції. Влада не вибачила поетові цього вчинку, за участь у протестній акції його відрахували з аспірантури.

Далі були митарства на тимчасових роботах: поет заробляв на життя, працюючи на шахті, на будівництві, в котельній, на залізниці, в метро. Підготовлена до друку поетична книжка «Круговерть» була відхилена видавництвом через «неблагонадійність» її автора. Відхилили також і другу збірку – «Зимові дерева», вона поширювалась у «самвидаві». У 1970 році поетична книжка Стуса «Веселий цвинтар» була опублікована за кордоном у Брюсселі.

Поет не припиняв своїх виступів на захист переслідуваних владою представників української інтелігенції. Його активна громадянська позиція викликала роздратування радянської влади. У січні 1972 року Стуса було заарештовано й засуджено до п’яти років позбавлення волі та трьох років заслання. Ув’язнення поет відбував у концтаборах Мордовії, а на заслання потрапив до Магаданської області (Росія). Перебуваючи в неволі, Стус відмовився від радянського громадянства. «Мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю. Бути радянським громадянином – значить бути рабом...» – писав він.

Відбувши ув’язнення й заслання, у 1979 році поет повернувся до Києва, вступив до правозахисної організації – Української Гельсінської спілки. Заробляв на життя, працюючи робітником на заводі. У 1980 році поета знову заарештували й засудили до десяти років концтаборів та п’яти років заслання.

Ув’язнення Стус відбував у концтаборі в Кучино Пермського краю (Росія). Поетові забороняли побачення з родиною, наглядачі постійно знищували записи його творів. Жахливі умови життя, створені табірною адміністрацією, викликали невдоволення ув’язнених. За виступи проти свавілля наглядачів поета кинули в одиночну камеру, а потім відправили в карцер. На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування.

Помер Василь Стус в ніч з 3 на 4 вересня 1985 року, його поховали в безіменній могилі поблизу концтабору. У 1989 році поета перепоховали в Києві на Байковому кладовищі.

Уже після смерті за кордоном вийшла його збірка «Палімпсести» (1986). У 1993 році поета посмертно відзначено Державною премією ім. Т. Г. Шевченка за збірку «Дорога болю». У 1999 році було завершено видання творів Стуса в шести томах, до якого увійшли поезія, проза, переклади, драматичні твори, літературно-критичні статті й листи.