Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 року в містечку Ржищеві на Київщині в сім’ї вчителів. Із 1936 року родина майбутньої поетеси переїхала до Києва. По закінченні середньої школи Ліна Костенко иступила до Київського педагогічного інституту, згодом навчалася в Літературному інституті в Москві. У 1957 році дебютувала з поетичною збіркою «Проміння землі». Збірки «Вітрила» (1958) і «Мандрівки серця» (1961) закріпили поетичний успіх, висунули її наперед у творчій плеяді «шістдесятників». Тоді ж Ліна Костенко зазнала критики за «аполітичність», було заборонено її книжки «Зоряний інтеграл» та «Княжа гора». Поетеса приєдналася до протестів проти арештів української інтелігенції, морально підтримувала переслідуваних радянською владою митців. Після цього ім’я Ліни Костенко довго не згадувалося в українській пресі, було заборонено друкувати її твори.
Нова книжка поетеси.«Над берегами вічної ріки» побачила світ у 1977 році після шістнадцятилітньої перерви. Визначною подією стала публікація роману у віршах «Маруся Чурай» (1979), за нього у 1987 році авторка була удостоєна Державної премії імені Т. Г. Шевченка. Перу Ліни Костенко належать також книжки «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), поезії для дітей «Бузиновий цар» (1987), У 1999 році побачила світ поема Ліни Костенко «Берестечко». У 2010 році вийшов роман Ліни Костенко «Записки українського самашедшого», позначений яскравою публіцистичністю. У поетичній книжці «Ріка Геракліта» (2011) об’єднано раніше написані та мові твори Ліни Костенко.
Поезіям Ліни Костенко властиві людяність, щирість, суб’єктивізм, моральний максималізм, вони прості й доступні для читацького сприйняття.