11 травня 1573 року на польський престол зійшов французький принц Генріх Валуа, але вже 17 липня наступного року він відбув до Парижа: батько Генріха, Карл IX, помер, і французька корона лишилася без володаря. Тож у Польщі почалося «безкоролів'я» – один із найскладніших періодів її історії.
А 8 вересня 1575 року в Україну увірвалася вісімдесятитисячна татарська орда, яка майже не зустріла опору. Татари спустошили Волинь, Поділля, дійшли аж до Жешува, залишаючи по собі самі руїни та згарища. Першого жовтня чужинці дісталися до Львова. Населення охопила паніка; польські воєводи виявилися неспроможними дати відсіч ворогу, але тут татарам довелося зустрітися з козацькою армією Богдана Ружинського, якого в народі прозвали Богданком.
Козацтво давно вже мало за свого цього нащадка однієї з княжих родин північної Волині. Усе життя Ружинського було пов’язане з військовою справою. Коли і за яких обставин він потрапив до низових козаків, невідомо. Але незабаром цього сміливого й обдарованого вояка вже вважали ватажком. Авторитет Чужинського був настільки високим, що козаки довірили йому вести переговори з Москвою і обіцяти російському урядові захист від татарських набігів. Уряд Речі Посполитої також визнавав козацького ватажка і вимушений був рахуватися з ним.
Десь узимку 1575 року російський цар почав прохати козаків наступного року виступити проти кримчаків, які занапащували московські землі. Однак ситуація наразі змінилася: крім козаків, боронити Україну виявилося нікому, тож вояки Ружинського вирішили не відкладати похід, а вирушити на Перекоп одразу.
В Острозькому літописі збереглася згадка про те, що козаки «впадша за Перекоп, бордзо великії шкоди починили». Ружинський добре знався на татарській тактиці бою, тому організував дії свого війська таким чином, що противник навіть не міг наблизитися до нападників. Кмітливість ватажка походу дозволила козакам без усяких перешкод вийти в тил ворога, захопити Перекопську лінію, взяти Ор і Кафу. Кримчаки були паралізовані зухвалими діями українців.
Після цього Ружинський повернув своє військо на Бахчисарай і Козлов. А морські загони на чайках скерував до Сінопу та Трапезунду, де йшла торгівля бранцями-росіянами. Переляканий хан швидко направив до нього послів із цінними дарунками і благанням про мир. Визволивши декілька сотень християн із татарської неволі, гетьман узяв 15 знатних заручників і повернувся до України.
Після такого розгрому Крим і Туреччина довго не могли оговтатися, тож в Україні та Польщі нарешті настали спокійні часи. Козаки отримали привілеї, подарунки та статус окремої військової організації, що складалася з полків і сотень, зі своїми старшинами. Полк був також і адміністративно-територіальною одиницею – Україну було поділено на Чигиринський, Корсунський, Черкаський, Умань-Полтавський і Миргородський полки. Богдану Ружинському ж, як гетьману, вручили клейноди – королівське знамено, бунчук, булаву й військову печатку.
1 травня 1576 року новим королем Речі Посполитої було проголошено Стефана Баторія. Посівши трон, Баторій дав урочисте зобов'язання укласти угоду з Оттоманською Імперією і кримським ханом, убезпечити Польську державу, приєднати до Литви всі землі, захоплені московськими царями. Головною перешкодою для виконання цих задумів було «козацьке свавілля». Тож Баторій вирішив приборкати лицарів степу, але швидко виявилося, що без козаків уряд Речі Посполитої обійтися не може. Уже наступного року орда знову почала грабувати українські земні, і король звелів Ружинському вирушити проти Туреччини. Козацький ватажок відрядив 3000 вояків на Чорне море, а сам із рештою війська перейшов Орську лінію, дістався Дону, звідти рушив на Кубань, а потім вогнем і мечем поставив на коліна всю Анатолію і подався до Босфора, де на нього мали чекати раніше відряджені козаки. Козацьке військо перепливло Дунай між Варною і Сілістрією, вийшло в Молдову, розгромило місто Кілію й повернулося до України.
Починаючи саме з Ружинського козацькі ватажки почали ділитися на реєстрових і січових, хоча цей поділ часто виявлявся суто умовним.
До реєстру входило шість тисяч козаків, ще 20 тисяч вважалися «сторожовими». Козацька старшина складалася з обозного, судді, писаря, двох генеральних осавулів, генерального бунчужного, хорунжого, полковників, сотників і отаманів. Було також утворено трибунал і суди, у власність козацького війська відійшло місто Трахтемирів.
От тільки помиритися з кримським ханом Баторію не судилося, і в 1576 році військо Ружинського знову «навідалося в гості» до татар. Козаки оточили Іслам-Кермен – міцну фортецю, мури якої могли витримати тривалу облогу. Щоб зруйнувати мур, гетьман звелів зробити підкоп і закласти порохову міну. На жаль, міна вибухнула передчасно. Багато запорожців було скалічено, а сам Богдан Ружинський загинув.
Незважаючи на це, козаки продовжували визнавати власні традиції і закони, а запорозький Низ, як і раніше, лишався місцем, де знаходили притулок знедолені. До того ж, військо гетьмана Ружинського швидко розібралося в причинах поділу на реєстрову і нереєстрову частини. Король бажав, щоб із часом козаками залишилися тільки особи, внесені до реєстру, інших же вояків чекала доля кріпаків.
Це викликало загальне невдоволення, яке Баторій угамовував дрібними поступками. Король своїм коштом збудував нову гетьманську резиденцію – місто Батурин, підняв престиж військової старшини, сформувавши таким чином козацьку верхівку, відірвану від простого народу і віддану гетьманам.
