Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840 р. в селі Кліщинцях Золотоноського повіту на Черкащині у дворянській родині. Коли Михасеві йшов п’ятий рік, помер батько, а на дванадцятому – і мати. Сиротою опікувався материн брат Віталій Лисенко – батько видатного українського композитора Миколи Лисенка. Вищу освіту Михайло здобував спочатку в Харківському, потім у Київському університеті (на юридичному факультеті). Ще студентом (1861) він одружився з сестрою Миколи Лисенка Софією. 1871 р., оселившись у Києві, Михайло став організатором Товариства українських сценічних акторів, яке взялося за постановку драм рідною мовою.
Щоб пожвавити українське літературне життя, Старицький видає два випуски альманаху «Рада» (1881,1883), у яких, окрім власної драми «Не судилось», публікує дві перші частини роману Панаса Мирного «Повія», повість Івана Нечуя-Левицького «Микола Джеря», твори Пантелеймона Куліша, Олени Пчілки, Бориса Грінченка, Івана Карпенка-Карого та ін. Іван Франко, високо оцінюючи зміст альманаху та його значення в літературному процесі, писав: «Се був мов перший весняний грім до довгих місяцях морозу, сльоти та занепаду».
Перу Михайла Старицького належать такі твори: поезія «Виклик» (яка стала народною піснею, більше відомою під назвою «Ніч яка, Господи! Місячна, зоряна...»); повість «Облога Булці»; п'єси «Талан», «У темряві», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка», «За двома зайцями» (переробка комедії І. Нечуя-Левицького «На Кожум'яках») та ін.
1891 р. М. Старицький дебютує як прозаїк повістю «Осада Буши», а згодом з'явилися «Заклятая пещера», «Розсудили», низка оповідань.
Помер письменник 27 квітня 1904 р. Похований на Байковому цвинтарі у Києві.
